Глава 4

Починався новий день. На підвіконні, на сонечку посопував Джек, а Вероніка уже збиралась в університет. Сьогодні екзамени й дівчина вперше в житті не готувалась перед ним, після вчорашньої розмови з Віктором їй уже не хотілось нічого. Але зібравшись з силами вона заставила себе піднятися, поїла та вирушила на навчання. З роботи вона відпросилась на сьогодні, не хотілось бачити самовдоволену посмішку Віктора. Перед екзаменом дівчата вирішили зустрітись та випити кави.

-Привіт, як справи? Готова? - запитала Ангеліна у подруги.
-Привіт. Та не дуже, замовникам не підійшов мій дизайн, Віктор змінював усе.
-Ти дійсно в це віриш? Ти ж не могла не зробити все ідеально, особливо знаючи що замовник хоче, - усміхнулась Ангеліна. Саме вона сказала Роні за цей проект. Прекрасно знала що хочуть клієнти і допомогла подрузі, - я запитаю потім що їм не сподобалось.
-Дякую. Розкажеш, а то я зовсім не розумію що не так. Ми уже запізнюємось ходімо.
-Точно, - подивившись на годинник дівчата вирушили на екзамени.
-Зустрінемось тут після, буду тебе чекати.

На подив Ніки вона справилась одна з перших та уже чекала подругу, як і обіцяла. Дівчина ніяк не могла зрозуміти що не підійшло замовниками, адже їй здавалось проект зроблений бездоганно. Дівчина взяла собі какао та сіла працювати. Хотілось швидше закінчити звіт та здати його. Можливо навіть взяти відпустку і відпочити, чи взагалі звільнитись. Як б вона не приховувала, але сил уже не вистачало, потрібно було повністю перезавантажитися. І на неї чекала ця можливість, уже скоро, тільки було одне “але”.

-Ну як екзамен, бачу ти швидко справилась, - підсіла за столик Ангеліна.
-Так, одна з перших, здала на вищий бал. А в тебе як?
-Вітаю. В мене теж все добре, не вищий бал, але я задоволена. По дорозі сюди подзвонила Єгору, замовнику. Ти не повіриш що він мені сказав.
-Що? Розказуй швидше.
-Вони обрали твій дизайн і залишилися повністю задоволені, особливо його жінка. Сюрприз вдався, Єгор дуже вдячний мені за те, що порадила вашу компанію. Віктор тобі збрехав і видав твою роботу за свою, знову.
-Добре, я йому завтра скажу що все знаю, подивимось на його реакцію.
-Обов’язково, я тобі казала що не може такого бути. Твої роботи завжди ідеальні, навіть не думай в них сумніватися.
-Дякую за підтримку, якби не ти, то навіть не дізналась б про цю махінацію. Гаразд, буду збиратися додому, можливо ще заїду на роботу по дорозі, розкажу Віктору що знаю все.
-Ок, тоді до завтра. Розкажеш що там Віктор сказав.

Дівчина попрямувала на автобусну зупинку та сіла у транспорт, по дорозі все більше і більше злилась. Як він так міг зробити? Знав як важливо їй почути похвалу і як тяжко вона працювала. Віктор знав майже все про цю дівчину, ще з перших днів у офісі вони почали спілкуватись. Спершу як колеги, а потім дізнавшись що Роні вивчає дизайн він почав віддавати їй свою роботу, інколи допомагав, інколи виправляв, але останні роботи ідеальні.

Відносини Віктора і Вероніки у перші тижні були теплими, вони наче здружилися, жартували одне з одним. Дівчина була рада, адже це її перша робота, влитися в колектив виявилось не так просто, а з ним вони зразу знайшли спільну тему для розмови - дизайн. Вони часто проводили обіди разом, Вероніка почала практикуватися, навіть в один момент думала що закохалася. Але Віктор раптово став холодним, почав зло жартувати на неї, віддавав свою роботу і перестав обговорювати її роботи. Інколи у нього бував гарний настрій, але Вероніка скучала за веселим Віктором-другом.

Все ж дівчина вирішила відпочити та не поїхала на роботу, подзвонила Владу та домовилась про зустріч. Час нарешті подумати про себе та своє ментальне здоров’я, всіх грошей не заробиш. Сьогодні потрібно відволіктись від роботи та нарешті приділити час собі та своїм “хочу”. Тому вона сходила в душ, нанесла скраб, крем, зробила маски, одягла сукню, нафарбувалася, зробила локони. Чим гірший був настрій, тим красивіше вона виглядала, а сьогодні вона була на всі 100. Дівчина чекала на дзвінок хлопця, вона вірила в те, що Влад зможе виправити ситуацію. Вероніка уже відчувала до нього неабияку симпатію. Блондин з голубими очима, саме такий типаж подобався Роні. І тут пролунав дзвінок:

-Привіт, ти готова?
-Привіт, так.
-Кілька хвилин і буду.
-Добре, уже виходжу.

Вероніка вийшла з під’їзду і чекала хлопця, який через декілька хвилин уже був на місці.

-Довго чекала? Не замерзла? – запитав Влад відкриваючи дівчині двері машини.
-Та ні, все добре, тільки вийшла, - дівчині було приємно чути занепокоєння у його голосі.
-Ти дуже красива. Їдемо, маю сюрприз для тебе.
-Мені уже подобається, твої сюрпризи завжди прекрасні, дякую,- подякувала дівчина і за комплімент, і за кулон.

Їхала пара не довго, та Ніка не знала цього місця. Навколо було багато дерев, наче парк чи ліс, ні одної людини. Дуже спокійне та тихе місце. Розстелений плед на якому стояли піца, фрукти та пляшка вина.

-Надіюся тобі подобається відпочинок на природі? – запитав Влад. Хлопець дуже переживав.
-Дуже, саме те, щоб перезавантажитися та забути про роботу.
-Радий що тобі сподобалось. Вип’ємо?
-Але ти ж за кермом? – невпевнено промовила дівчина. Та і самій не хотілось пити алкоголь.
-Це безалкогольне вино, дуже смачне, - засміявся хлопець.
-Навіть не подумала, тоді давай.

Піца була ще теплою, значить хтось допомагав Владу. Вероніка нарешті відчувала щастя. Саме з ним можна бути собою, не вигадувати собі іншу особистість, не грати роль, як роблять більшість з нас. Відчувалася щирість зі сторони Влада, дівчина була впевнена що симпатія взаємна. За своїми думками вона пропустила запитання хлопця.

-Вибач, задумалась, що ти казав?
-Потанцюємо?
-Прямо тут? – здивовано відповіла Роні.
-А чому ні? – і дійсно, чому потрібно постійно думати? Дівчина обрала просто віддатись моменту, бути тут і зараз, а не у думках. Подумає про це завтра.

День пройшов прекрасно, вони танцювали, багато говорили, навколо не було нікого, лише пташки та комахи, які зовсім не дошкуляли. Вечір вони провели у машині, адже стало прохолодно та почав накрапати дощ, але це зовсім не зіпсувало настрою. Саме тут дівчина відволіклась від усього, вперше за стільки часу провела час для себе. І їй це подобалось, хоч і були думки про роботу чи навчання, які дівчина швидко проганяла геть.

-Дякую за цей прекрасний день, – щиро сказала дівчина.
-Дякую тобі, - відповів хлопець та поцілував дівчину, - зустрінемось завтра? Я знаю що ти на роботі, але хоч на пів години, я заберу тебе та підвезу додому.
-Добре. До завтра.
-До завтра, гарних снів, зайченятко.
-Я не заєць, я кролик, - відповіла дівчина усміхаючись. Розказала що народилась в рік кролика, ось він і причепився до цієї інформації. Але як би вона не приховувала, їй це подобалось.

Останні стосунки дівчини закінчилися кілька років тому, їй зрадили. Після цього недовіра до чоловіків залишилась, та вона вже не та маленька дівчинка, яку так легко обдурити. Вероніка доросла та більше не дозволить до себе таке ставлення. Та і стосунки Владом зовсім не схожі на ті, дитячі стосунки. Це щось зовсім інше, щось що починається дуже стрімко, але зовсім не лякає, а навпаки. Відчувається легкість, наче все у світі можливо коли вони разом, а невпевненість дівчини кудись зникає магічним чином.

Увесь вечір дівчина думала про Влада. Від дійсно гарно на неї впливає. Вперше за останні тижні їй не хотілось плакати, на лиці з’явилась усмішка. Засинаючи дівчина стисла кулон, Роні вірила що саме він допоможе їй змінитись, та навчитись відчувати себе.

Уже наступного дня Вероніка швидко зібралась та з впевненістю йшла на роботу. Вона все скаже Віктору, адже неможливо тримати у собі цю злість. Роні зайшла в кабінет Віктора, але лише після стуку та дозволу, більше не хотілось неприємних ситуацій, та почала свій монолог.

-Я знаю те, що обрали мій проект і нічого не змінювали, ти прекрасно знаєш мою історію, як тяжко я йшла до дизайну і все одно заставляєш сумніватися у собі. Ненавиджу тебе за це, але мені все одно, більше не хочу мати з тобою нічого спільного. Мене це дістало, - закінчила дівчина та вийшла, не давши і слова сказати Віктору.

Через кілька хвилин у двері її кабінету постукали та зайшли двоє чоловіків, один з яких був Віктор.

-Ігорю Миколайовичу, хотів би вас познайомити з нашою працівницею. Вероніка – помічник бухгалтера, але дуже гарний дизайнер, неодноразово вона мені допомагала. У цієї дівчини талант, зверніть увагу будь ласка. А то переманить інша компанія і через кілька років всі клієнти будуть у них, - усміхаючись сказав Віктор.
-Ну раз так, то нумо знайомитись. Віктор мені показував Ваші роботи, я вражений точністю розуміння що хоче клієнт, хотів би запропонувати постажуватись як дизайнер і якщо все пройде добре, то матиму Вам вакансію з гідною оплатою. У Вас дійсно талант.
-Я готова.
-Стажувати Вас буде Віктор під моїм наглядом. Через кілька місяців скажу результат.
-Дякую за довіру, я не підведу.