Глава 3

Взявши тортик у магазині Вероніка прямувала до Ангеліни, її дуже цікавили деталі прогулянки. 

-Привіт, Ліно, - сказала дівчина у телефон, - я скоро буду.  
-Чекаю на тебе. 

Дівчина підіймалася до Ангеліни, як раптом задзвонив телефон.  

-Алло, а це хто? – запитала дівчина, адже номер був їй невідомий. 
-Привіт, це Владислав, ми в парку познайомились, - представився хлопець, - хочу запросити тебе сьогодні погуляти нічним містом, подивитися на озеро. 
-Вибач, але сьогодні ніяк, я тільки приїхала до Ангеліни.   
-Можливо тоді завтра у тебе вільний вечір?   
-Завтра? Так, з радістю.   
-Тоді я тобі зателефоную ще.   
-Добре, до зустрічі, - сказала дівчина підіймаючись на поверх своєї подруги.   
-Папа, - відповів хлопець.   
Влад дуже переживав що вона відмовить, але дівчина погодилась, значить у нього є шанс.  

Ангеліна наче чекала Роні, як тільки вона піднялась на поверх, двері відчинилися.  

-Привіт. Як я скучила за тобою, заходь. Я тобі стільки маю розказати. Хоча чекай. А що з Владом? Ти з ним говорила? Бачила його? – тараторила дівчина без перестанку. 
-Привіт, і як я завжди витримую цю тонну слів, - запитала сміючись Вероніка, - розказуй спершу ти. 
-Ну ти ж мене знаєш, я завжди багато говорю, - сміючись відповіла дівчина. І дійсно, це ще одна відмінність дівчат. Вероніка зазвичай мовчазна, а Ліна дуже багато говорить, - Сергій такий милий, ми з ним поїхали взяли каву, а потім на пляж. Нічний пляж.... він... він неймовірний, легенький вітерець, місяць відбивається на хвилях, тихо, спокійно, романтично. Ми просиділи так усю ніч, говорили про все на світі. Наче знаємо один одного не перший день. 
-Невже ти закохалася? Не може бути. 
-Ні, ти ж знаєш, мене не цікавлять стосунки. Поспілкуємось, весело проведемо час і на тому все. Мені просто приємно, що знайшлась людина яка мене розуміє. А що там з Владом? Він писав щось тобі? 
-Ні, не писав, - сказала Вероніка, а побачивши засмучене обличчя Ангеліни додала, - він подзвонив. 
-Запросив кудись? – усміхаючись сказала дівчина. 
-Так, домовилися зустрітися завтра. 
-Подруго, я так за тебе рада. 
-Не радій завчасно, ще нічого невідомо. 
-Мені все відомо. Ви будете гарною парою. Ходімо краще пити чай з тортом. 
-Ти невгамовна. Ходімо 

Поки дівчата пили чай, хлопці готували їм сюрприз. Влад готувався до завтра, а Сергій домовився ще на сьогодні. Хлопці просто вийшли нарешті посидіти разом, адже давно не бачились, кожен заклопотаний своїми справами, але хто ж знав що ця прогулянка буде такою доленосною. Саме цим дівчатам хотілось зробити приємно, вони були дійсно щирі та відкриті. Тому взявши букет гортензій, Сергій їхав до Ангеліни, підготувавши для дівчини вечерю на даху будинку.  

-Привіт, я уже під під’їздом, виходь, - подзвонив Сергій Ангеліні. 
-Привіт. Дай мені 20 хвилин, я трішки забігалась. В мене ще Ніка дома. 
-Ок. Я почекаю. 

Ангеліна швидко зібралася і попрощавшись з Роні сіла в автомобіль. Вона буде дуже рада квітам та здивована, адже Сергій вгадав її улюблені квіти.  
-Ти знав що це мої улюблені квіти чи вгадав?  
-Не знав. Мені здалось що вони підійдуть тобі. 

І дійсно, Ангеліна асоціювала себе з гортензією. З вигляду яскрава квітка, яка символізує байдужість та холод. Дівчині важко давалися стосунки, лише Сергій зумів запалити в ній вогонь. Хоча вона це заперечувала, але навіть колеги на роботі помітили сяючі очі дівчини.  
-Дякую, ти вгадав, тільки з кольором помилився, - усміхаючись сказала дівчина. Її улюблені були блакитні квіти, а Сергій подарував блідо рожеві, зовсім ніжні.  
-А я бачу тебе саме такою – ніжною та витонченою.  
-Дякую, - почервонівши сказала дівчина. Майже ніколи вона себе не відчувала так легко та спокійно. Можливо з ним вона дійсно ставала ніжною. Ліна обов’язково про це подумає, але уже завтра. 

На годиннику 00:00. Як і завжди з чашкою какао Роні сиділа за книгою, але на цей раз просто з романом. Сьогодні не було настрою щось вивчати. Хотілось просто побути з собою наодинці, у чарівному, видуманому світі. По своїй натурі дівчина була хоч і вперта, але все одно дуже тендітна. Вероніка була невпевнена у собі, закрита, чомусь їй не вірилось, що вона може зробити будь-що. Але якщо її розізлити, вона ставала впертою, як при суперечці з Віктором. Хоч вона і була поступливою, але всередині дівчини горів вогник нестримності та впевненості, і колись він перетвориться у велике вогнище. 

Уже завтра новий робочий тиждень, але це не турбувало Вероніку. Єдине що було в думках це екзамени, які розпочиналася уже в вівторок. Дівчина досконало все знала, але все одно була невпевнена у своїх силах. Прокинувшись зранку та  поспіхом зібравшись Роні уже хотіла виходити, як почула стук у двері.  

«Дивно, хто ж це міг бути?» - подумала дівчина, відкриваючи двері.  
-Доброго дня, Вероніка Олександрівна?  
-Доброго дня, так.  
-Вам доставка, розпишіться, будь ласка.  
-Ви точно нічого не плутаєте? Я не замовляла нічого.  
-Ні, це точно Вам. Дякую, гарного дня.  
-Дякую Вам, до побачення, - дівчина наче гляділа в майбутнє, вона дійсно ще не раз побачиться з цим кур’єром.  

Задзвенів останній будильник – сигнал, що потрібно виходити з дому. Дівчина закинула маленьку коробочку у рюкзак, вирішила що подивиться на роботі, та швидко вийшла з будинку. Сьогодні останній день перед екзаменами, його Вероніка хотіла провести якомога спокійніше. Але ж ні, доля вирішила по іншому.  

- Привіт. Ну як успіхи у кар’єрному рості? – сміючись сказав Віктор.  
- Що? – Роні дійсно не почула що сказав чоловік, вона була у своїх думках.  
- Кажу, у тебе дуже красива зачіска.  
- Ти можеш нормально сказати чи ні? – уже починала злитися дівчина.  
- У тебе дійсно красива зачіска.  
-Ясно, - сказала Ніка і попрямувала до свого кабінету. Як же її це нервувало. Замість того щоб повторити, він вічно говорить цю фразу.