21. " План помсти"

Еля
Я ніколи особливо не любила великі компанії в закритих приміщеннях. Після вчорашньої вечірки думка про те, що знову треба кудись іти, ще й говорити про все це, тиснула на груди. Але й уникнути цієї зустрічі я не могла: усі чекали, і я знала — це вже не лише про мене. Це про нас із Дімою, про його репутацію, про наші стосунки, які хтось намагався зруйнувати одним коротким відео.
Квартира Влада була ідеальним місцем для зустрічей: простора, із великими вікнами й білим диваном, який уже бачив стільки історій, що міг би розповісти власну книгу. Тут завжди було відчуття свободи: можеш сказати все, що думаєш, і тебе не засудять. Хоча сьогодні ця свобода відчувалася інакше — як підготовка до великого бою.
Ми з Дімою йшли мовчки. Він тримав мою руку, але не стискав надто сильно — просто дотик, щоб я знала: я не сама. “Це важливо, — повторювала я собі, — це шанс усе зупинити, відновити правду… або принаймні показати, що ми не боїмося.”
Двері відчинив Влад із кухлем кави в руці.
— Ну, заходьте, герої, — сказав він, і в голосі було щось середнє між жартом і турботою. — Чай? Кава? Бо виглядаєте ви так, ніби вас щойно витягли з пожежі.
Мел уже сиділа на підлокітнику дивана, заклавши ногу на ногу. Її погляд, звісно, одразу пройшовся по мені: мовляв, “тримайся”.
— Кави, будь ласка, — попросила вона. — Думаю, це надовго.
Я озирнулась: Назар у своєму звичному стилі напівлежав у кріслі, Ілля сидів на підлозі біля журнального столика, Стас — трохи осторонь, ніби в тіні, але уважно дивився на всіх. У цій тиші було відчуття, що кожен готується до чогось важливого.
“Як у фільмах перед важливою нарадою, — подумала я. — Зараз кожен скаже свою правду, і вже не буде шляху назад.”
— Отже, — почав Влад, коли ми всі вмостилися, — час поговорити про нашого «доброго знайомого».
— Це точно Максим, — Назар, не відриваючи погляду від телефону, показав кілька скрінів. — Бачите? Він зник на кілька тижнів, а вчора з’явився онлайн у той самий час, коли відео розлетілося по групах. Збіг? Я так не думаю.
Слухати його було дивно. Максим завжди здавався мені трохи нав’язливим, але щоб на таке зважитися? “Невже він справді здатен на помсту такого рівня?”
— Є лише одна дивна річ, — втрутився Ілля. — Звідки він узяв відео з роздягальні? Це ж не з відкритого акаунта, не зі сторіс.
Я відчула, як тіло ніби стало важчим. Мел теж заворушилася поруч, наче шукаючи вихід. Наші погляди зустрілися. “Скажи ти чи я?” — майже беззвучно запитували її очі.
Я вдихнула глибше.
— Це відео… ми знімали його.
— Що? — майже хором вигукнули хлопці.
— Так, — підтвердила Мел, обережно піднімаючи руку, ніби зізнавалася в крадіжці шоколадки. — Ми були в курсі про спір і хотіли помститися, знявши те відео і виклавши в мережу.Загалом… ми пробралися у роздягальню, де нас ледь не спіймав тренер і заховалися за вазонами. А вже звідти й знімали всю вашу розмову. Проте…— вона запнулася, глянувши на мене і я вирішила продовжити за неї.
— Проте, я передумала. Так спочатку я була зла і розчарована , але ти почав мені подобатися, — я глянула на Діму який не відривав від мене здивованого погляду, — І я не хотіла, щоб це десь засвітилося.
— Воно просто лежало у мене на телефоні. Я його нікому не надсилала. Нікому.
— І я взагалі забула про нього, — додала Мел.
Влад потер чоло.
— Чудово. Але тоді як воно потрапило до Максима?
І тут я вирішила розповісти те, що ми додумали самі .
— Кафе… — прошепотіла я.
— Яке кафе? — Назар підняв голову.
— Ми з ним зустрічалися в кафе, — пояснила я, — він хотів поговорити, а точніше зізнатися в почуттях, але я відмовила. Але перед цим я відійшла залишивши телефон на столику, а коли повернулася, він лежав… інакше. Я ще подумала, що це дивно. Він тоді міг просто перекинути файл собі.
Ілля вилаявся.
— Це вже навіть не дрібна підлість. Це… злочин.
Стас, який рідко висловлював емоції, підняв голову й сказав спокійно, але з холодною люттю:
— Це він спеціально готував. Чекав моменту.
— Але мстити за відмову.. це ж дурість, — недовірливо сказала Мел.                                                                              — Справа не тільки у відмові, — почав Діма, — Ми дізналися, що він готував це давно. Річ у тім що півтора роки тому, за мною ледь не по п’ятах ходила одна дівчина, дійшло до того, що вона вдерлася до роздягальні, коли я тільки вийшов з душу, — я ошелешено на нього подивилася не знаючи, як реагувати, — Я її леді відвадив, довелося налякати її поліцією за переслідування. Але в цей момент увірвався якийсь хопець, заставши нас у дивному становищі, він швидко розвернувся і втік. Я не надав цьому значення, але виявилося це був він. Максим.
— Отже… це все через дівчину, — порушила тишу Мел, поки я намагалася все переварити.
— У мене з нею нічого і ніколи не було, — заспокоював мене Діма. 
Я кивнула, відчуваючи, як щоки горять.
Він обережно взяв мою руку. Його пальці теплі, міцні, і в цьому жесті було більше підтримки, ніж у будь-яких словах.
— Ти тут ні до чого, чуєш? — тихо сказав він. — Це моя стара дурість дала йому привід. Але ми більше не дозволимо нікому знущатися з нас.
Я подивилася на нього. І вперше за два дні всередині стало тихіше. Не спокійно повністю, але хоча б так, ніби я не одна проти всього світу.
— Ну що, — Влад відкинувся на спинку крісла, — ми виводимо цього виродка на чисту воду. Публічно. Щоб у всіх не лишилося жодних питань, хто правий, а хто брехун.
— Як саме? — запитав Стас.
— Разом вирішимо, — відповіла Мел. — Але більше він не маніпулюватиме нашими жартами проти нас.
Я відчула, як щось змінюється: страх поступається місцем рішучості. “Я більше не жертва. Я більше не тікаю. Ми будемо діяти разом.”

Діма
Я ніколи не був прихильником хитрих комбінацій. Колись міг вважати це веселим викликом: обіграти друзів на полі, перемогти у дурній суперечці, довести, що можу взяти те, чого хочу. Це здавалося легким і майже безневинним. Але тепер, після того як наше особисте життя розтоптали перед натовпом, я дивився на все інакше. Відео не просто зганьбило мене — воно вдарило по Елі, і це було набагато болючіше, ніж якби принизили тільки мене. У її очах учора був страх не через мене як людину, а через те, що всі дивляться і сміються. І тепер я мав слухати, як друзі обговорюють план пастки для того, хто все це влаштував.
— Слухайте, — Влад стояв біля столу, тримаючи маркер і малюючи на випадковому аркуші, ніби ми готуємося до військової операції, — у нас є шанс вивести цього виродка на чисту воду. Він упевнений, що переміг, і саме цим ми скористаємося.
— І як саме? — спитав я, не приховуючи скепсису. Я не хотів чергових «ігор». Мені хотілося просто поговорити напряму, взяти Максима за шкірку й вибити з нього вибачення за все, що зробив. Але хлопці дивилися на ситуацію інакше.
— Ми зробимо вигляд, що є ще одне відео, — сказала Мел, і в її очах загорівся якийсь азарт. — Таке, яке може зруйнувати нас куди сильніше. Щось, що він захоче будь-що отримати.
— Ви хочете збрехати? — я перехрестив руки на грудях і глянув на неї так, як, мабуть, не дивився ніколи.
— Це не брехня, — втрутився Влад, — ми просто створимо умови, у яких він сам себе видасть. Йому треба буде зробити крок, і саме в цей момент ми його зловимо.
— А що конкретно ми робимо? — запитав Назар, який весь цей час мовчав і лише уважно слухав.
Мел розгорнула деталі: вона й Еля підуть у бібліотеку, де Максим любив сидіти з ноутбуком. Вони його «не помітять» і почнуть говорити між собою про вчорашню вечірку, про скандальне відео і про те, що «добре, що друге відео ніхто не побачив, бо воно ще гірше». Цього, на думку Мел, буде достатньо, щоб зачепити його самолюбство. Якщо він справді за всім стоїть, він або спробує знайти це вигадане відео, або сам зізнається, що воно йому «відоме».
— Це як перевірка на жадібність, — сказала Мел і схрестила руки на грудях, задоволена власною ідеєю. — А ми з вами, хлопці, будемо неподалік і записуватимемо все на камеру.
— Камера є, — сказав Стас, дістаючи зі свого рюкзака невеликий пристрій, що виглядав дуже професійно. — Записує в хорошій якості, навіть звук ловить на відстані.
Я слухав усе це і відчував, як у грудях наростає неспокій. «Брудні ігри» — саме так я подумки назвав це ще до того, як відкрив рота. І відкрив я його тільки для того, щоб сказати:
— Ні. Це… це не по-моєму. Ми хочемо зловити його на брехні, але робимо це самі, використовуючи обман.
— Дімо, — озвалася Еля, яка весь цей час сиділа поруч і мовчала, — це не гра. Це єдиний спосіб показати, хто він насправді.
Я подивився на неї. Її обличчя було спокійним, навіть занадто. Вчорашня Еля з тремтячими руками й втечею з клубу кудись зникла. Сьогодні переді мною була дівчина, яка вирішила боротися, і чомусь це було важче за все інше.
— Ти знову під прицілом, — тихо сказав я. — Якщо він щось зробить…
— Я вже під прицілом, — перебила вона. — Але цього разу ми разом.
Її слова вдарили сильніше за будь-які аргументи Влада. Я відчув, як руки опустилися, а в голові прокрутився вчорашній момент: вона йде крізь натовп, я тягнуся до неї, а вона лише хитає головою. І я нічого не міг змінити. Тепер у мене був шанс.
— Добре, — сказав я нарешті. — Робимо. Але якщо щось піде не так, я беру все на себе.
— Ніхто не буде нічого брати на себе один, — сказала Еля і поклала руку мені на плече. — Ми разом, пам’ятаєш?
Я усміхнувся — трохи невпевнено, але щиро. «Чому вона завжди сильніша, ніж я думаю?» — майнула думка.
Влад тим часом малював план на аркуші, ніби ми справді збиралися на спецоперацію: де хто сидітиме, хто зніматиме, хто відволікатиме бібліотекарів, якщо ті раптом почнуть щось підозрювати. Ілля навіть жартував про «шпигунські» псевдоніми, але я чув його лише наполовину. У голові крутилося лише одне: “А раптом він знову знайде спосіб обернути це проти нас?”.                                                                                       Коли всі розійшлися по своїх «ролях», я залишився з Елею наодинці. Вона сиділа на дивані, поправляючи рукав светра, і виглядала так, ніби щось важливе ще не сказала.
— Чого ти боїшся насправді? — запитала вона раптом, не дивлячись на мене.
Я сів поруч і довго мовчав.
— Що ми знову станемо видовищем, — чесно відповів я. — Що знову хтось дивитиметься на нас і сміятиметься. Що ти дивитимешся на мене і бачиш того хлопця зі старого відео, який жартує про «ставку».
Вона повернулася й подивилася прямо в очі:
— Я бачила, що ти робиш після. Ти відніс мене додому, сидів поруч, поки я заснула, навіть ковдру поправив. Ти не той хлопець зі старого відео. І я не дам йому зробити з тебе такого в чужих очах.
Я вдихнув, і щось у грудях трохи відпустило.
— Добре, — сказав я вдруге. — Ми разом.
Вона усміхнулась:
— Ось і все, що мені треба було почути.
Ми узгодили час: завтра після пар Мел і Еля «випадково» з’являться в бібліотеці, а ми зі Стасом і Владом будемо поруч із камерою. Назар і Ілля мали прикривати, відволікати й контролювати все довкола. Це було схоже на підготовку до важливого матчу: кожен знає свою роль, є чіткий план, але відчуваєш — все одно можливо будь-що.
Коли всі вже збиралися, я ще раз подивився на Елю.
— Ти впевнена, що хочеш цього? — запитав я пошепки.
Вона подивилася так, що будь-які слова втратили сенс:
— Я вже в цій історії, Дімо. Але тепер — разом із тобою.
Я кивнув і вперше за останні два дні відчув: ми не жертви, ми команда. І цього разу ми виграємо.