Роздiл 6

Майя 

Більше не ризикую від Лесі далеко відходити, де випадково можу наштовхнутися на Сомових. Самий буйний з них здатний напасти. А інші, йому повідомлять, куди брати напрямок. 

- Давай скоріше в гуртожиток підемо, - після навчання тягну за рукав подругу. 

Леся вже зчепилася язиками з нашими головними пліткарками, це надовго затягнеться. Але я хочу звідси змитися. Закритися в кімнаті. Відчути, що в безпеці. 

- Погода така хороша, куди ти поспішаєш? - вона відволікається від балаканини. 

- Ти не забула, що нам треба до опитування по економіці готуватися? Викладач же сказав, що ощасливить кожного. 

- Ааа... ти тому, - кривиться і знехотя прощається з нашими однокурсницями. 

Я їм теж махаю «чао» наостанок , але мене не помічають. Іноді мені здається, що зі мною всі спілкуються через Леську. Звуть на свята тільки з нею. Будь-які питання з'ясовуються через подругу. Все одно ж передасть, навіщо тоді мені повторювати. 

От вона з усіма знаходить, що розповісти, про що де послухати. Завжди в курсі всіх справ універу. Ну і я від неї потім дізнаюся. У нас мало спільного, але я все ж вважаю, що мені пощастило отримати в сусідки балакучу блондинку, ласу на мажорів і красенів. 

Вся в своїх думках проходжу з подругою студентський двір. І немов баран врізаюся в...

Ні! Не ворота. 

- Зауваж, сама в мене врізалася! 

Цей, на всі погані слова, гад, уточнює, сміючись наді мною. 

- Тебе тут не було пару секунд назад, - тру лоба. Треба ж було мені стукнутися, так ще й в замок на його куртці попасти. 

Він же вискочив на прохід з машини. 

- Гордій, хі-хі. Ти ще не поїхав... чекав... 

Леся поруч розквітає, їй мій лоб до лампочки. Дивиться не надивиться, на свого божевільного принца без коня. 

- Чудова погода для прогулянки, - муркоче той, поглядаючи на мене. 

У них обох погода, ось і збіг. 

Мій порятунок тільки в ногах. Не підведіть, кросівки! На вас вся надія. 

- Як вчасно ти надумав напасти, ой, обмовилася я, - поправляюсь відразу: - Знайти нас. Леся якраз хотіла прогулятися. Ну, мені ж до опитування готуватися, я побіжу, а ви гуляйте зі своєю погодою, - останнє подрузі кажу. 

Підхоплююся з місця і біжу, біжу, біжу. 

Біля гуртожитку обертаюся - погоні немає. 

Фуух! Пронесло. 

Леська про таке мріяла цілий місяць, а я їй підігнала зустріч з її принцом. Я найкраща подруга. Злегка брехала, ну є таке. Але тільки на користь пішло! Пишаюся собою, чесною і відданою. 

З самою спокійною совістю піднімаюся до себе. Готую бутерброди, заварюю чай. Як же добре. Ніякої балаканини, ніхто не свербить на вуха, що хоче собі Сомова. В кафе у мене вихідний. Ніщо не завадить готуватися до опитування. 

Час не втрачаю, не те потім повернеться Леська, буде відволікати. Сідаю і читаю конспект. Але ніяк і першу сторінку не перейду. Начебто нікому свербіти по вухах, та тільки самі думки атакують. 

Перевіряю час кожні п'ять хвилин. Лесі немає. 

На побачення повів її? 

А куди? Скільки там будуть? 

І ще мільйон питань відволікають і заважають вчитися.

... Леся з'являється через годину і двадцять три хвилини. Звідки така точність тільки взялася у мене. Напевно, випадково, вийшло. І олівець я теж гризла не навмисно. 

Подруга і двох кроків не встигає пройти, як я нападаю та співчуваю їй заздалегідь. 

- Лесь, ну як там пройшло? Він образив? 

- З чого б? Це ж Гордій! 

А, ну так, серйозне пояснення. 

Сказати, що вона тут стрибає від щастя, то не видно. Але загадково посміхається точно. 

- Так ти будеш розповідати? Або мені все витягати треба? - сама не розумію, чого розійшлася. А може бути тому: - Тільки знай, що б не трапилося, ми помстимося красунчику. Я ж казала, що він дурень, раз не цінує. Ну що з нього візьмеш недалекого... 

- Май, ти дарма так хвилюєшся, - посміхається на мої логічні думки подружка, завалюючись на своє ліжко. 

- Гаразд, буду мовчати. Все одно мені не віриш, та й взагалі... 

- Ми цілувалися. - перериває мою балаканину. 

- Чого?!! 

Я підстрибую разом зі стільцем. 

- Два рази цілувалися! 

Добиває. 

- Як? - від шоку випадає питання з мене. 

- Ну що ти як маленька? - подруга хихикає, - Пристрастно. Палко. До купи мурашок. Ммм... Краще не буває, адже це було з Ним. 

У мене в голові починається хаос. 

Зі свого боку, я підштовхувала Лесю до Гордія, щоб вже здійснилася мрія у дівчини. На міжнародній раді подружок мені б за таке видали медаль. 

Але з іншого боку, він, козлина гуляща. Днем в їдальні заявляв мені, що Леська йому потрібна, не більше Дятлова. А я йому сподобалася. У що я не вірю, звичайно.

Тепер психіатричний висновок: нащо Сомов цілувався тоді? 

Що за розваги такі наді мною?! Помста за ранок або насміхатися знову? 

- Лесь, а він не відходив нікуди? Весь час був з тобою? 

Перевірку на другого близнюка я повинна виключити. 

Врізалася я точно в Гордія. На лобі тепер подряпина про нього нагадує. 

- Ні, нікуди. Повіз мене кататися на своєму спорткарі, - подруга підводить очі до стелі, пірнаючи в спогади, - Як же нам добре було-о-о... Майка, ти не уявляєш. Недовго, на жаль, бо у Гордія багато справ. Але навіть стільки нам вистачило.

- На що ще вистачило? - уточнюю з жахом. 

Невже Леська з ним встигла... 

- Ой, ти про що думаєш? Ми обнімалися і цілувалися поки. Але це поки що. Зовсім скоро все станеться і це буде офігенно! Наші дівки в універі від заздрощів луснуть! - в кінці вона щасливо верещить. 

Я сиджу і ротом ошелешено ляскаю. 

- Ти що? Не рада за мене? 

Допитливий погляд подруги, приводить мене до тями. 

- Дуже рада, Лесь! - біжу й обіймаю її. - Сподіваюся, ти в курсі, що він бабій. Знаєш, на що йдеш. 

- Нічого, якось справлюся. Всіх суперниць розжену. Патли повисмикую, пір'я пообскубую.