Гордій
Від балачок липучої блондинки мене рятує виклик по телефону.
- Ну і як там твоє підкорення? - сміючись в трубку, цікавиться Овсій.
Подружка моєї головної мети для перемоги, томно облизує губи і заманливо стріляє очима. Виходить це лякаюче, відсуваюсь, поки на мене не накинулася ця голодна.
- Процес йде, краще не відволікай, - заявляю впевнено.
Головне, не давати їм приводу засумніватися в мені.
- У нього процес там йде. Ви уявляєте таке? - на задньому фоні чується сміх, і мій близнюк голосніше всіх ірже.
- Ви де?
- Це ти де? Відправився на полювання за Майєю, а вона в їдальню з Сосисочним хлопцем прийшла на побачення. Ой, ну все! Можеш уже не поспішати. Ех, як він її заводить. Вже на коліна до хлопця залізла і скоро цілуватися почнуть...
- От дідько!
Білявці на бігу кричу, що термінові справи, і несуся стрімголов на розправу. Від мене непокірне дівчисько тікає, а до нього липне. Ах ти ж зараза! Тільки й знає обламувати, ну нічого, зате перемозі в суперечці потім порадію.
Залітаю в їдальню.
Першими помічаю стіл недовірливої банди. Розташувалися тут, спостерігачі недороблені. Всі в зборі: Платон з Заком поїдають бургери, а Овсій мені показує кавовим стаканом на стіл через прохід від них.
На колінах Майя не сидить. Вони навіть не поруч, щоб цілуватися зручно. Але все одно, досить вже мене відганяти. Дістала чорнява!
Підходжу до Сосисочного хлопця і скидаю його зі стільця. Засидівся, нехай валить звідси. Даю йому грошей і роблю гарну пропозицію:
- Піди купи собі сосиски і їж в іншому місці. Нам треба з Майєю удвох побути.
Вухатий відбігає за спину дівчини, витріщається на мене з жахом і ловить ротом повітря. А я ще навіть не бив, зовсім дохлий чудик. Ну як з таким конкурентом боротися?
- Ти зовсім знахабнів, Сомов?! - обурений крик не примушує себе чекати.
- Так, він знахабнів! - підгавкує вухатий своїй заступниці.
- Не піду, поки не поговоримо. Відправ свого дружка, інакше я допоможу.
А я допоможу. Чхну, наприклад, і цього вистачить. Сосисочний хлопець вже трясеться, йому багато не треба.
- Гордій, ти... ти, ведеш себе як справжній козел, - вона схоплюється і шипить, дивлячись з презирством.
- Ну, припустимо. А ти що, не любиш тварин?
Я не здаюся і пересуваю свій стілець ближче до дівчини.
- Майя, йдемо звідси. Зв'язуватися з Сомовими небезпечно. Вони мене недавно, мало не вбили хот-догом, - вухатий тисне на жалість, хитрий хід.
- Якщо він не піде, то ми закінчимо розпочате. Вухатий, у тебе хвилина загубитися!
Я вибираю роль поганого хлопця, але мені і не звикати.
- Не хочу я з тобою ніде бути, Сомов. Рома, не слухай його!
У Майї злий вираз обличчя на мене і жалісливий в бік вухатого чудика. Так і крутить головою, то хмурячись, то співчуваючи.
- Навіть не хочеш дізнатися, чому я тут? А може у мене є важливі новини. Втечеш і не дізнаєшся. Потім будеш жаліііти, тільки й думати, навіщо ж Гордій до мене приходив.
Розвалююся на стільці і чекаю. Цікавість у дівчат завжди перемагає.
- Май, не слухай його, він бреше все, - скиглить Сосисочний чудик, і тягне її за кофту до себе.
Я бачу по ній, що вже б втекла, але не робить цього.
- Ні, краще з нахабою відразу розберуся. Рома, почекай мене, - вириває з його пальців кофту. - Не хвилюйся, вони тобі нічого не зроблять.
І допитливий погляд з докором на мене.
- Якщо відстане, то ні. Нехай і далі живе, - стримуюся, щоб не сміятися, як вони ведуться на мої приколи.
Вухатий злісно мружиться і займає місце біля дверей. Підпирає стіну і стежить. Треба було все-таки чхнути на нього, щоб відлетів подалі.
З іншого боку, моя банда ще трохи й ридати від сміху почне. Я спеціально присів до них спиною, щоб не збивали з настрою майбутнього переможця.
Можна зарахувати один бал в мою користь, раз вибрала не йти з Сосисочним героєм. Тільки от і зі мною дівчина затримуватися не збирається. Сердита і злюща. А треба, щоб закохана.
- Ну ось, ми одні. Тепер чекаю пояснень. Чого тобі треба, Сомов?!
- Одні ми будемо на побаченні, Майя, - включаю чарівного хлопця, переходячи до завоювання з наскоком. - Давай після навчання прогуляємося?
А чого тягнути, питається?
Нехай вже буде радіти. Зі мною багато побіжать, тільки свистни, а я їй таке щастя пропоную.
Але щось в ній радості мало помітно... Чорнява злючка крутить пальцем біля скроні, на мене показуючи. Світло-карі очі у тої неї потемніли і часто-часто моргає, махаючи довгими віями.
- Якщо ти після кафе захворів, то я ні при чому. Чесно, не труїла. А якщо голову пошкодив, то тим паче. Яке побачення, Сомов?! Що ти несеш?
- Тобі моя мова незрозуміла? Переклад потрібен?
Ну хтозна, може, розгубилася і слова позабула.
- Так, так, переклади. Чому ще вчора я тобі триста років була не потрібна, а сьогодні раптом нападаєш і лізеш зі своїм запрошенням?
Тьху, ти ж йопрст!
Все-таки почула.
- Ти в моїх думках рилася, чи що? - викручуватися стає непросто, але я не з тих, хто губиться.
- Навіщо мені думки, ти ж це на все кафе горлав!
Два різних розуміння відчуваю зараз.
Знав би, що від неї залежатиме мій шанс провчити четвірку розумників, то кричав би інше на все кафе.
І друге, воно ж обнадійливе. Злючка ні за що не зізнається, але я бачу, як її зачепило. Байдужістю і не пахне. Гнівно вимовляє, ображається, намагаючись здаватися неприступною скелею.
- Це тому що підслуховувати недобре. Майя, ти ж не знаєш продовження. Я кричав, що триста років не потрібна, тому що необхідна на цілу тисячу. Ти сподобалася мені, що ще треба додати? - сам собі тисну руку, як сказав-то, як сказав.
- Додай собі, що ти мені - НІ! Хочеш дівчину, тоді будь з Лесею. Я не стану заміною подруги. І взагалі, краще відчепися від мене!
#2288 в Молодіжна проза
#9728 в Любовні романи
#3753 в Сучасний любовний роман
перше кохання, студенти, популярний хлопець і проста дівчина
Відредаговано: 06.08.2021