Роздiл 54

Аліна

Мишко просить поки залишитися в кімнаті, сам виходить повірити, що там як. Але мені без нього стає страшно, холодно та знову від переляку трясе.

В обіймах Ведмедя лише змогла відчути полегшення. Досі не зрозумію, як він тут опинився? Хто анонім? Чому Гліб повів себе настільки жорстоко?

І в той же час повірила Мишкові. Тепер лаю себе, що послухала Гліба. Раніше б повела себе зовсім по-іншому. Та після суперечки підломилася довіра. Мишко дуже образив мене.

Дізнатися, що зраджував, стало ще болючіше. У це не вірилося та вірилося. Тиснуло серце від усвідомлення, розбивало мене всю на частини.

Тепер я знаю все.

Мишко не міг зраджувати! Він кохає мене!

За те що сперечався, прибила б. А як я тоді буду без нього? Без мого відважного Ведмедя? Якби не він... ох, як страшно уявляти, до чого міг дійти оскаженілий Гліб.

Прикладаю вухо до дверей. Чую голосніше за всіх команду Лідергол, особливо Дарського. Повільно виходжу. Бо швидко не виходить. Ноги трясуться, стан досі пригнічений, повіки важкі. Сплеск емоцій від шоку ненадовго підбадьорив. Якщо казати про поцілунок з Мішею, то я навіть злетіла на мить, надто гостро затріпотіла кожна клітинка назустріч коханому.

Бачу багато знайомих і незнайомих облич. Серед них плавчині, намагаються бити своїх хлопців. На Гліба кричать, щоб боявся до них навіть наблизитись.

- Не переймайтеся, ваш Гліб надовго від вас спливає під варту, - повідомляє їм Міша, поки чоловіки у формі затуляють хлопців-плавців від міцних дівчат.

Далі події швидше закрутилися. Найчастіше зі мною поруч Ведмідь. То за руку тримає, то кудись несе. Плавців відвезли. Залишилися або поїхали плавчині, от не встигла помітити. Не до них вже якось було.

Особливо запам'яталось, як до мене підійшов високий чоловік з сивиною на скронях. Багато в чому на Ведмедя схожий, тільки більш суворий, погляд важкий, впевнений. І десь я його раніше бачила... навіть спілкувалися, щоправда, недовго.

Поки намагаюся пригадати, Мишко сам каже:

- Тато, ну я ж обіцяв познайомити, ось моя Аліна, моя кохана дівчина. Щоправда, збирався організувати першу зустріч у пристойному місці. Але вийшло, як вийшло. Головне, що ми не запізнилися.

- Ще б запізнилися! Я ж як подумав, що нарешті побачу кохану дівчину сина, всі служби задіяв, у рупор кричав на водіїв, щоб швидше пропускали. - Старший Ведмідь пильно оглядає мене. - Аліно, ми ще встигнемо ближче познайомитись, і мама Міші чекає не дочекається. Та зараз вам треба з'їздити аналізи здати, схоже, тебе снодійним поїли.

Як це помітно?

Згадую сік…

Відразу ж повідомляю про це. Зі столиків беруть усі келихи на перевірку. Мене забирає Міша, обіцяючи знайти і повернути мій байк. Вірю, що знайде. Вже й сил не залишилося на хвилювання. Після сьогоднішнього дня, ще час знадобиться про все це не згадувати з переляком.

У лабораторії довго не затримувалися. Батько Міші сам за нас домовився, ніяких оформлень, все швидко, акуратно.

Весь цей час Ведмідь не відходив від мене ані на крок. Напевно, більше мене хвилювався, поки я здавала кров.

Пам'ятаю, як після лабораторії зручно влаштувалася в машині. На хвилинку заплющила очі…

Прокинулася вранці.

Стеля не моя, стіни не мої, а ліжко... на ньому Ведмідь!

Він, ніби відчув уві сні, і притягнув мене ближче до себе.

- Моя Зірочко, - прохрипів.

Але як же так? Чому я не вдома?

Чому я з Ведмедем, адже у нього тепер є білявка…

Спогади градом посипалися. Один за одним, і кожна частина лякала до жаху. Тільки спогади, коли Мишко звільнив і переконав мене, що немає у нього ніякої білявки - найтепліші та приємні. Тоді я відчула полегшення. Надія на щастя з коханим замиготіла в похмурій кімнатці. Кілька хвилин тому, я там сиділа, прив'язана до стільця з заліпленим ротом, і з життям прощалася, а потім, там же боялася, що Ведмідь - моє марення, він з'явився з повітря і зараз розчиниться.

- Прокинулася, кохана? - Міша теж прокинувся та лоскоче носом по щоці.

- Так, але я з тобою їхала додому... - не складається поки все голові.

Пам'ятаю лабораторію, як Міша дбайливо посадив на сидіння, прикрив мене своєю курточкою, а я щасливо посміхалася, що з ним, що ми знову разом. Ну ось і розслабилася, поки не прокинулася у ведмежій барлозі.

- Вирішив твоїх батьків відразу не лякати, - зізнається Мишко.

Я різко сідаю на ліжко. В одязі спала, але одяг на мені, це футболка Ведмедя. Треба ж, як відключилася. Збентежено поправляю футболку.

- Мене вже точно розшукують! Як би вони не лякалися? Донька обіцяла повернутися додому, потім взяла і пропала.

- Про це не хвилюйся, Алінко. Я подзвонив з твого телефону сестрі, вона злякалася, звичайно, але обіцяла прикрити. Скажімо, що я відвіз тебе до неї після тієї вечірки. Решту приховати не вийде. Наші батьки знайомі, якось доведеться все пояснити. Карина просила, щоб ти відразу їй подзвонила, як тільки прокинешся.

- Добре... добре, зараз, оце я потрапила, - прикриваю очі з тяжким розумінням, що нічого ще не закінчилося.

Міша обіймає мене, гладить по волоссю. А я цілую його синці на обличчі. Бився за мене мій герой, не шкодував свою ведмежу шкуру.

- Ми з усім впораємось. Обіцяю, що буду поруч. Нікому не дозволю ображати мою кохану Зірочку, - так переконливо вимовляє, що я вірю, і від цього відчуваю себе сильнішою.

Раніше б я надовго потонула у розпачі. З Ведмедем не вийде, він такий, що не дасть сумувати.

Обіймалися, цілувалися, поки я нарешті заспокоїлась. Міша дає мені час на розмову з сестрою, відправляється в душ. Але попередив, щоб я не тікала.

Ще чого! Мене тепер з ведмежої барлоги не виженеш. Хоча додому повернутися доведеться. Якось ще пояснити все треба батькам.

Під час розмови з сестрою трохи поплакала, але в підсумку стає легше. Батьки спокійно сприйняли, що я у неї. Разом потім пояснимо, що я не просто до неї завітала, перед цим потрапила в пастку плавців. Аби Гліба тримали під надійним замком. Страшно уявити, якщо мій тато до нього добереться.