Роздiл 51

Мишко

Другий день поспіль у мене не залишається часу доглядати за моєю Зірочкою. Посилено шукаю аноніма. Зв'язок адже десь є, але він чомусь вислизає.

Можна було відкрито влаштувати допит. Кожного до стіни притискати. Арс з Назаром в один голос переконують, що так ми справжнього аноніма злякаємо. Тоді тим паче не зловимо, якщо досі він вміло переховувався.

Гаразд, поки не нападаю ні на кого, вичікую. Ну то що? За звичайнісінькою перевіркою - всі чисті щодо моєї кароокої втрати. Знайшлися у деяких косяки, про які ми не знали. Але вони ніяким боком до справи не відносяться. Розбиті вітрини в ресторані, участь у гонках без правил, бійки і штрафи за парковку. Знаючи наших, це ще нічого, у мене теж в минулому чимало зальотів.

- А що з тим останнім запитом? - нагадує Назар.

Ближче до вечора ми зустрілися обговорити, що вдалося з'ясувати в результаті.

- Ось-ось і до дитячого садка дійдемо, - втомлено пирхаю в стелю. - Гліба ще взяв в обіг на перевірку. Нехай його теж потрясуть. З самого початку плавець дратував і чим далі тим більше.

- Ну, це зрозуміло. Ти ж ревнуєш, ось і чіпляєшся, - підколює друг.

- Можливо, чіпляюсь! Якщо даремно, тоді плавцеві ж краще, спритніше плавати буде. А якщо ні? У будь-якому випадку, вже помічників батька попросив перевіряти, то нехай і цим, із зябрами, займуться. Не вселяє мені його хитра пика довіри.

Ще трохи сидимо, обговорюємо. Як от уже помічниця батька скидає мені інформацію. Стільки файлів вийшло, що у нас очі лізуть на лоба. Ну то й кількість же я давав чималу. Тому й на відповідь довелося довше чекати.

Побіжно переглядаю першого, другого, не витримую та переключаюся на Гліба. Що ж ти, чортяка, приховував?

На ньому теж вистачає зальотів, не був він правильним хлопцем. І ось ще брав участь в якихось махінаціях із грошовими аферами. За що платив штраф і начебто відмазався. Є відомості про школу, там не блищав, є мати, вітчим, за батька нічого невідомо.

- Далі у нас що? Хм-м, подивимося... - читаю вголос для себе і Назара, щоб удвох відловлювати найважливіше.

- Почекай-но, повернися назад, - на передостанньому файлі, Назар навалюється на стіл, перевертаючи мій стакан з кавою на скатертину.

Він сидів спокійно, слухав, і тут раптом стрепенувся.

- Заново про всіх перечитувати, чи що? - з жахом уявляю, скільки ще витратимо марно часу.

- Ні, не про всіх. Ти зараз назвав номер школи. А вона вже раніше була.

- У сенсі була?

- Здається, повторився номер. Перевір, а то раптом здалося?

Добре. Перевіряю школи. Більше нічого. Решту все пам'ятаю.

- Трясця! - ошелешено вигукую. - У нашого гравця із захисників, Дениса, збігається номер з плавцем. Вони однолітки. Отже, вони однокласники! Я ж шукав весь цей час зв'язок зі мною, бо шкодили саме мені. Тут же зв'язок знайшовся, але з амфібією!

З новою інформацією ми миттєво підбадьорилися. Зачіпка є. Поки неясно, як це пов'язано з суперечкою? Все-таки я тільки й думав про суперечку. Все ж ясно з підступних записок. Несподіваний вийшов поворот…

Денис один з найтихіших в команді, мовчав, коли почали сперечатися. Здавалося, йому все одно. Зате першим чіплявся з аукціоном в роздягальні. У той самий нещасливий день, коли Аліна не від мене дізналася всю правду.

Знову збіг?

Чи міг Денис допомагати однокласнику? Навіщо це йому?!

І саме так наш тихий захисник з останнього, на кого б подумали, стає першим підозрюваним.

- Що збираєшся робити?

- Знайти Дениса і гарненько з ним розібратися, - скалюся в передчутті, стискаючи кулаки.

- Тоді треба не відразу нападати, краще ще спостерігати за ним, потім застати зненацька, якщо вийде…

Показую знаком Назару, щоб тимчасово перервав свою стратегію. Мені дзвонить Самвел Маратович. Сумує, напевно, після вчорашніх пропущених мною двох голів.

Без передмов тренер вимагає:

- Мишко, дай слухавку Аліні. Вона не бере телефон, повідомлення мамі написала, щось таке до біса незрозуміле.

Підскакую на ноги, як наче на шикуванні перед початком матчу. Холодною змією стискає горло незрозуміла поки що напруга.

- Аліна зараз не зі мною…

- А де? Відійшла?

Переглядаюся з другом. Що відбувається взагалі?!

- Та-ак... ми на пляжі. Аліна в басейні, а я відійшов за морозивом.

- Ну ось. Я так і зрозумів, що вона з тобою, з ким же ще, - більш спокійним голосом вимовляє тренер. - Гуляйте тоді, але не загулюйтесь! Аліна ж завтра зібралася виходити на роботу. Геть з глузду з вами зійду. То не хотіла виходити, то раптом передумала. І вдома не пройти через кульки. Ех, молодь. Але пам'ятай, Мишко, я погодився з вибором доньки. Повірив тобі, не підведи!

- Ні в якому разі, Самвеле Маратовичу! Я кохаю Аліну, і вам передумувати не доведеться!

Після розмови з тренером, Назар здивовано запитує, а що це було? Чому я тренеру збрехав?

Так-так… знову чергова брехня. Спочатку я збирався сказати все як є - вона не зі мною. Потім щось перемкнуло. Якщо вони вирішили, що Алінка зі мною. Отже, вона точно не вдома. Тобто, що? Її десь носить! І я повинен розбиратися, де? Нема чого батьків нервувати. Я ж обіцяв не підвести!

Дивовижне на цьому не закінчилося. Назар дає мені номер її подруги, Інни. Звідки він у нього? Потім дізнаюся. Зараз я повинен знайти свою Зірочку.

Повний облом - Алінка не з подругою. І що ще гірше, подружки мали телефонну розмову дві години тому. Тоді Аліна змогла відповісти, голос був сильно засмучений, на тлі чулися чоловічі голоси. Щось казала про плавців і вечірку, а мене називала найгіршим на світі бабієм. Інна навіть вимагала від мене - нарешті відвалити від її подруги, не мучити.

Сама Аліна не відповідає на дзвінки. На зв'язок не виходить.

Та ще слова тренера стукають у голові. Аліна зважилася завтра вийти на зміну до футбольного клубу, вона не викинула мої подарунки, вона не повідомила батькам, що більше вже не зі мною…

Так багато вказує на те, що моя дівчина кохає мене, і майже була готова дати мені шанс.