Роздiл 49

Мишко

- Ти зовсім вже сказився? Навіщо б я щось підкидав твоїй Аліні? Хіба спокійно пояснити не можна?! - Назар кричить на всю вулицю, намагаючись мене відштовхнути.

Треба зауважити, що кричить аж надто здивовано. Все одно не поспішаю знімати підозри.

Тимчасово перестаю його смикати за сорочку на грудях. Відразу бити не став, але і не давав вириватися.

- А хто тоді? - суворо питаю.

- Дідька лисого, Міхо, ти мені сорочку порвав, - Назара, схоже, моя біда хвилює менше одягу.

- Дізнаюся, хто записки підкидав, і голову ще відірву, - не жартую я.

- Отже, не мені. Я взагалі мовчав про наше стеження за плавцем. Допомагав тобі, між іншим! Треба знайти того, хто б до дурних записок докотився.

Впевнено показую пальцем.

- Я і знайшов. Це ти!

Назар показує у відповідь середній палець і дивиться на мене, як на недоумкуватого.

Доводиться пояснювати:

- Хто підкидав мені записки на першому курсі? Хто розігрував любовними посланнями від Маргарити Іванівни, зав кафедрою, яка мені в матері годиться?

- Та то ми жартували! Ти перший почав, коли замість дівчаток прислав чоловіків-стриптизерів, а сам не прийшов і потім довго реготав і підстьобував. Ми з Арсом думали-гадали, та вирішили помститися тобі нареченою.

- Хм-м… наче стиль не твій, але міг змінити, - не відступаю я, є в мені частина від батька-прокурора. - Трохи що, то підкидати записки. До того ж ти знав про нас більше за інших.

- Кажу тобі, не я. Ну який мені сенс? Допомагати, щоб потім же взяти і підставити? Ні, тут треба час не втрачати, а шукати справжнього підступного аноніма.

Стоїмо з другом, думаємо. Перечитуємо дивні послання. Алінка за стільки днів відповіла нарешті на повідомлення. Стільки всього їй писав, а відповіла лише на питання, коли отримала ці записки. Все, більше нічого.

Мало що розлючений на себе через дурну суперечку, та ще й кохану дівчину, здається, втратив назавжди. Не можу змиритися. Ну не виходить. От відчуваю, що потрібен їй, що не забула і теж страждає.

Знала б Аліна, як вона потрібна мені!

Поки не знайду того, хто жорстоко позбавив мене дівчини, вже не заспокоюся. Розумію, що зізнання від мене могло теж викликати образу і шквал справедливих обурень. Тому тягнув, адже плавець все ще поруч крутився.

І хтось певно знав, навіщось втрутився у наші стосунки…

- Крім тебе, знав Арс. Поїхали до нього розбиратися! - згадую ще одного з найбільш обізнаних друзів.

- Міхо, ну навіщо це Арсу?

Назар поспішає за мною до парковки. Я ж і хвилини спокійно стояти не можу.

Після зустрічі з Аліною, хочеться трощити все навкруги. Ще дивно, що заради суперечки я був готовий завойовувати її всіма способами. Ніяких обмежень не робив.

Зараз... брехня не допоможе. Якщо схоплю і затягну в свій барліг, тоді ризикую вже остаточно потрапити до неї в чорний список. Аліна у всьому тепер сумнівається, а я так вміло брехав, і так важко тепер доводити правду.

- От і запитаю. Адже він кидав мені натяки - подумай, що для тебе буде важливо. Раптом, насправді, не Аліну мав на увазі?

- Сам-то хоч віриш, що це Арс? Міхо, ну включи мізки. Ми ж для тебе найближчі в команді взагалі-то!

- Так, ви про мене знаєте більше за всіх…

Зупиняюся. Тру лоба, від напруги у скронях щось стукає.

Я повинен був виключити спочатку тих, хто точно був свідком моїх стосунків з Аліною. Напав на Назара. Вже подумки мчав бити Арса в ніс. Батько завжди повторює, що діяти треба з холодним розумом. Ну я не такий, трохи що, закипаю. Тому прокурором мені й не ставати. Я ж погано контролюю в собі напади звіра.

- Треба всіх перевіряти. Анонім не повинен життям насолоджуватися, спостерігаючи, як мені кепсько і боляче. Схоже, в команді завівся підступний щур. То ми повинні його знайти! Якщо не захочеш, то я сам.

- Гей, я в справі! - швидко погоджується Назар. - Дзвони Арсу, він би теж нам допоміг. А якщо не візьмемо його, тоді образи на три роки буде.

Гаразд-гаразд, дзвоню Арсу. Він каже, що неподалік у фірмі батька. Через півгодини зібралися в невеликому малолюдному барі. Спиртне не пили, всі за кермом. Нам потрібно було тихе місце для обговорень.

Хто анонім? Дізнатися стає найважливішою справою. Навіть якщо це не поверне мені Аліну, все одно я повинен цьому шматку лайна в очі подивитися. Ми ще додали в підозрювані охоронців, разом з тим й інших співробітників перевірити зайвим не буде.

Але сперечалися ж тільки гравці з Лідерголу…

Усі ниточки записок тягнулися саме до суперечки. Ну мені так бачилось, якщо логічно пояснити.

- Артем Долинський не робив би цього, він не виглядає щуром, - Арс махає головою.

- А що, у когось є напис на лобі “Я анонім"? - б'ю по столу кулаком. - Артем один з найактивніших підбурювачів.

- Так, але він більше всіх турбувався, щоб ти отримав трофеї. Лаявся з іншими, щоб гроші швидше здавали. Можливо, через це таке здалося.

Ось і починається. За кого не візьмись - білі та пухнасті зайчата. Про мене турбуються, допомагають або просто добрі люди.

Тьфу, трясця!

Підступними анонімами випадково не стають.

Ділимо на різні списки підозрюваних (усіх, крім нас) за потребами, ставленням до мене та іншими особливостями. Йде багато часу на міркування, кому через гроші невигідно брати участь у суперечці? Раптом хтось не бажав здавати частку, але зізнатися не міг? Зненавидів мене, що я його перемогою збанкрутував, і через це мстився?!

Розходимося до завтрашнього тренування. Стільки ще розбиратися. Знаходимо зв'язок, і тут же з'ясовується, що зв'язок цей взагалі ні до чого. Якщо так поступово і наполегливо під кимось підпилюють гілку, то це вже тягне на цілий продуманий план. І початок збігається з тим, коли я ще приховував від команди наші стосунки з донькою тренера…

Додому відразу не їду. Спочатку заглядаю в різні крамниці. Потім у відділ святкових доставок.

Моя кохана Зірочко, я ж не дам забувати про мене.