Розділ 48

Третій день не ходжу на роботу. Доводиться вигадувати термінові збори в універі, які не можу пропустити. Та я поки не звільняюся відразу з футбольного клубу, хоч і є таке бажання.

Хочеться відгородитися від усіх. Не бачити більше нахабні обличчя хлопців із Лідерголу. Для них я всього лише ставка у грі, хто б міг перемогти. З таким успіхом могли б на коня поставити. Але ні, в скачки взяли мене. Напевно, виглядаю дурною конячкою. Якраз підходжу для розваг мажорів.

А від підступного переможця, тим паче зачинитися трьома парканами. Тільки Мишко наполегливий. Від нього ж не сховатися. Навіть вдома переслідує нагадуванням у вигляді величезної іграшки ведмедя. Обіймаю його подарунок і плачу, коли залишаюся одна. Злюся на Дарського, ненавиджу. Та в той же час нестерпно не вистачає його…

Ой, ну все. Ще цим залишилося мене добивати!

Втомлено схлипую на байку, який знову невчасно заглох. Вчора ж заправляла, все було добре.

Повз пролітають машини. Не в самому вдалому місці трапилася поломка. І день такий спекотний, сонце прямо пече. Комусь загрожує незабаром стати чемпіонкою з неприємностей.

Спочатку намагаюся заспокоїтися, а потім перевірити, раптом заведеться. Нехай хоча б байк зглянеться наді мною!

Наступної миті я підстрибую на сидінні. Переді мною зупиняється знайома машина. Вибігає з неї Ведмідь.

Звідки він узявся? Знову все підлаштував?!

- Алінко, дівчинка моя, не хвилюйся. Зараз я відтягну твій байк до узбіччя, потім розберуся, - впевнено хапається за кермо байка, торкаючись до моїх пальців прохолодними долонями.

Швидко прибираю руки та зістрибую з більш безпечної сторони.

- Дарський, ти не зрозумів, чи що? Я забороняю мене переслідувати, дзвонити, писати. І пошкоджувати мій байк! Це ти йому скрутив там щось важливе? Знову за своє?

- Зірочко, не кричи, - якось аж надто похмуро і з відчаєм вимовляє Мишко улюблене для мене звернення. - Я не маю відношення до цього. Просто хочу допомогти.

Допомагає, еге.

Міцно хапає мене на руки і відносить на узбіччя. На обурення навіть не реагує.

Потім і байк туди ж затягує. Свою машину теж переставив, щоб не заважала проїзду. Все так швидко у нього виходить, що я вже не знаю, що й думати. Припустимо, він не міг дістатися до мого байка. Тоді б йому довелося перелазити через паркан,... спрацювала б сигналізація.

Все одно підозріло, що він “раптом” опинився поруч у ту саму мить. Ні, я не повірю як раніше в силу міток. Вилікувалася вже від мрійливої мани. Допомогли!

Міша охолоджує двигун, щось там крутить-налаштовує. Здається, закінчив. Але йти не поспішає. До мене ближче підходить.

Опускаю очі, дивитися на нього важко. Ніби нерви на доріжці розгортає, до того нестерпно з ним триматися після обману. А як боляче без нього, як жахливо, коли кохаєш і віриш в те, що спочатку було підлаштовано з навмисним розрахунком.

Все ж глянула. Здригнулась і відвернулася. Закохуватися в красенів занадто небезпечно. Михайло Дарський найпривабливіший хлопець, яких я тільки знала. Можливо, це так для мене. Зараз він, щоправда, невеселий як раніше, хмуриться, погляд винуватий.

- Алінко, я не можу без тебе, - з важким зітханням зізнається. - Що хочеш зроблю, тільки пробач за ту суперечку. Ти ж кохаєш мене, дурня.

- Не вигадуй за мене! Може, і я на тебе теж сперечалася. Брехала, що кохаю!

- О ні-ні, Ведмеже чуття не обдуриш. Ти моя кохана дівчинка, ти знаєш про це.

Пф-ф! Ведведище!

І чому у мене немає чуття? Тоді б швидко розкусила, яка на мене готувалася змова. Не дала б собі потонути у рожевих хмаринках, згораючи від палких поцілунків і солодких слівець брехуна.

- Ніхто тобі не казав, як шкідливо жити таким самовпевненим? - ображено пирхаю.

- Казали сто разів, - не приховує Мишко. - У минулому я не був найчеснішим і правильним. Проте я ж готовий змінюватися заради тебе! З тобою, Алінко, я взагалі на багато чого подивився по-іншому.

- З тобою і мені пощастило дізнатися, чого не просила!

- Візьми, будь ласка, - дістає з кишені джинсів конверт. - Ти просила на яхті написати, а я не встиг тоді дати тобі.

- Гадаєш, мені треба це бачити? Мало я плакала через тебе? - знову на очі навертаються колючі сльозинки. - Невже так складно мене залишити у спокої?

Дуже важко боротися з собою. Коли однією частиною себе так і хочеться врізати брехуну. Іншою частиною... пригорнутися до нього, і просити, щоб ніколи від себе більше не відпускав…

- Ні, не складно, - Міша сердито пихкати починає. - Це неможливо! Я не відчеплюся, поки ти не станеш знову моя.

Сідаю на байк. Пробую завести. О диво, завівся!

- Тільки ще спробуй переслідувати! - вигукую попередження Дарському.

- Тоді скоріше пробач! - і мені навздогін кричить.

Вдома відкриваю конверт. Знову плачу, бо як знала, що не зможу читати його послання спокійно. Душа, немов рветься на клаптики, і любляче серце кам'яніє від горя. Міша зовсім в іншому стилі подає інформацію, ніж той анонім. Він би не міг сам на себе написати. І взагалі б з фантазією Ведмедя, ті записки виглядали б як шедевр.

От і знову. Ненавиджу і найкращим вважаю. Дурочка, яка ж дурочка.

Прочитавши лист до кінця (тричі!), полегшення образи не прийшло. Більше подробиць про суперечку, і те, як Мишко мене кохає, кається і клянеться не затьмарювати більше наше майбутнє.

У конверті навіть подаруночок знайшовся. На знак примирення. Коли вирішу, що незважаючи ні на що буду з Ведмедем, повинна надіти на палець каблучку. О так, мій мічений футболіст знається на догоджанні дівчатам. Каблучка неймовірно чудова з витонченим розсипом сяючих діамантів.

У наступну нашу зустріч поверну! Кулон з ланцюжком теж нехай забирає. М'якого ведмедя ще нехай теж візьме. Трохи подумала, що з м'яким ведмедем у мій зріст, ходити і чекати, коли нападе Дарський, незручно.

У сенсі, не чекати! Ще чого не вистачало!

І що б я не думала, сенс від того мало змінювався. (Не) чекати і не знадобилося! Мишко видав себе вже на наступний день. Як і обіцяв, не залишати у спокої - виконує з ведмежим напором.