Роздiл 46

Аліна

Я встигаю вибігти за територію для тренувань. Дістатися до повороту до будівлі клубу, не бачачи дороги під ногами через сльози.

Які ж вони всі мерзотники! Посміхалися при зустрічі, привітно спілкувалися, жартували, ніхто нічим не видав, як, насправді, сміються з мене. Навіть Арсеній відмінно грав під час нашого подвійного побачення. Наче акторський склад, а не футбольна команда.

Ненавиджу футболістів!

Тільки тато з них виняток. І тато ж мене попереджав…

Але найбільше ненавиджу Ведмедя!

Чую як ззаду мене наздоганяють. Прискорююсь, і так невдало ковзнула ногою, що мало не впала. Знайшовся рятувальник.

- Зірочко, обережніше. Прошу тебе вислухай, - Міша встиг підхопити мене під руки, а випускати не поспішає.

Але я вже не та сліпа дурочка, недовірлива до підозрілих збігів, знаків і записок. Вірніше, та ж. Тільки нарешті прозріла.

Відштовхую підступного брехуна від себе з усієї сили. Уявляю, як виглядає зараз моє обличчя. Туш потекла, очі червоні. Навіть до туалету добігти не дає.

- Не смій торкатися до мене! І не називай мене так. Чути огидно!

- Раніше подобалося... - він кліпає розгублено.

Знову, чи що, акторські прийомчики?

- Раніше для нас закінчилося. Все, я погодилася вже на звання безмозкої дурепи футбольного клубу. Тобі пощастило зі мною. Перемогу принесла. Дружкам підтвердила, щоб нагороду віддали. Тепер залиш мене у спокої, Дарський!

- Не можу, ніколи не залишу, - вперто мотає головою, і знову за руку хапає. - Я кохаю тебе, Алінко. Як нікого і ніколи не кохав. І я твій перший і єдиний. Таким і залишуся.

Ось навіщо нагадувати про це, добивати?

Чи то така ціна моєї віри в мітки за ворожінням?

Більше не хочеться вірити нікому і взагалі ні в що. Тим паче брехливому хлопцеві, який став моїм особистим повітрям. Навіть зараз його погляд проникає в саме серце. Хочеться відмотати все назад, як ніби й нічого не сталося.

Як я зможу тепер без нього?

А як з ним, якщо він так легко брехнею свого домагається?

- Не переймайся, Мишко... Мене швидко замінять інші. Посперечаєшся ще на когось і теж прив'яжешся. У тебе перемагати виходить. А дівчатка не зможуть встояти. З таким-то талантом чарівного спокусника. Не пропадеш!

- Алінко, все починалося неправильно. Я це усвідомлюю, - він намагається повернути мене назад, а сенсу повертатися не бачу. - Тоді мене взяли на слабо, - вперто продовжує. - Але я б не чіпав тебе на яхті, якби не кохав. Все в чому зізнавався, що розповідав - це щира правда була. Без усяких суперечок я хотів називати тебе своєю дівчинкою. Повір, я не брехав, коли ми залишалися наодинці... Ти стала для мене коханою і найбажанішою.

Змахую з думок солодкий пил. Мишко вміє слівцями так голову закрутити, що й схаменутися не встигнеш.

- Якщо так, тоді не бреши хоч зараз. Акції теж правда? - перебиваю.

- Ну... не зовсім так.

- Колесо на байку?

- Ти тоді злилася на мене. Не виходило без серйозного приводу зблизитися. Пробач за байк, я готовий його лагодити нескінченно.

Отетеріти. Бач, який майстер знайшовся.

- Кінотеатр? Квитки переможця?

- Ти не погоджувалася на побачення.

- Стрибок з мосту?

- Я, справді, хотів його зробити з тобою. Але так, акції не було. Хіба тобі зовсім не сподобалося?

Напружено мовчу. Сподобалося чи ні, зараз не про це адже йдеться.

- Хоча б у торговий центр ти потрапив тоді випадково? Ми з Інною дуже здивувалися, зустрівши там тебе, - ще пригадую дивні збіги.

Ведмідь все більше хмурнішає.

- Я тоді переслідував плавця, через це вийшов на вас. Він там теж виявився невипадково.

Ось ще й Гліба приплів за компанію. Наче сам казав тоді правду!

- Аліно…

- Мишко, годі вже. Я і так себе почуваю сильно розбитою. Якби ти тільки знав, як я страшенно переймалася, що приховувала таємницю з мітками. Як мені було складно зважитись і відкритися. Але я ж змогла! А ти... ти все-таки постійно брехав. Крутість команді доводив. Та для цього використовував мене.

- Та плювати мені вже на команду. Мені потрібна лише ти, - робить спробу обійняти.

Доводиться його штовхати.

- Твій план, щоб і перемогти, і дівчину залишити - не спрацював. Перемоги з тебе буде достатньо. Дай мені піти. І, будь ласка, не смій до мене наближатися!

- Аліно, ти просиш про неможливе, - ніби не чує мене. - Я згоден багато чого втратити, але не тебе. Давай почнемо все спочатку, і ти побачиш, що я все такий же, закоханий в тебе по вуха Ведмідь?

Відходжу від нього, виставляючи руки вперед як попередження.

- Тоді я повинна бути впевнена, що це не новий твій хитрий хід. А я не зможу. Поки зовсім не виходить вірити, - і нові сльози невчасно так підступають, ледве тримаюся. - Краще не підходь до мене. Інакше мені доведеться терміново звільнитися і татові пояснити, як він мав рацію, коли сумнівався у твоїй серйозності.

Хотіла ще щось додати, але все, не виходить триматися. Дивлячись на Ведмедя, все ще шалено коханого, серце на шматки розривається від болю. Як же я помилялася, як сліпо вірила в наше кохання…

Тікаю. Більше не наздоганяє. Дає заспокоїтися, або спрацювала загроза про тренера?

Я вже не в змозі продовжувати розбиратися.

Надовго залишаюся в туалеті. Не виходить привести себе у пристойний вигляд. Сліди від сліз, які постійно зриваються, видають мій неосяжний розпач. Ще з ранку я відчувала себе найщасливішою і коханою, а тепер обдуреною та геть заплуталась у всьому.

Відпрошуюся, посилаючись на погане самопочуття. Біжу на зупинку обхідною дорогою, щоб біля поля не майнути. Напевно, я не зможу сюди більше повернутись. Ось так і перевірила мітки. У підсумку залишилася взагалі без усього…