Роздiл 45

Мишко

Після розминки починається невеличка перерва. Тренер перемикається на телефонну розмову, та махає нам зі свого п'єдесталу, що термінова справа, не можна відкласти.

Ну ми і не поспішаємо, п'ємо воду. Арс пропонує зібратися у нього на вихідних, замутити вечірку з запливом у басейні на швидкість. Чомусь пригадується довбонутий плавець... От би хто міг стати на вечірці переможцем. Тільки нехай і далі плаває подалі від мене і Аліни. Сподіваюся, до нього нарешті дійшло, що краще не лізти, бо ця дівчинка зайнята.

- Міхо, ти будеш один? - запитує Арс, як ніби я вже погодився.

Хоча... чому б і ні?

Ми добре провели тоді час. Аліна казала, що їй сподобалася компанія Маліки.

- Ні, я вже не один. Якщо прийду, то зі своєю дівчиною, - даю чітку відповідь, вже уявляючи, як запропоную Зірочці вперше зібратися з усіма нами.

- Супер! Тоді обрадую Маліку, що ти приведеш Аліну, - друг схвально плескає мене по плечу. Потім здивовано вимовляє: - О, тільки-но згадали, і твоя кохана до нас вже біжить.

- Не до нас, а до Мишка, - посміюючись, махає головою Ілля мені за спину.

Повертаюся. Спочатку здалося, ніби розігрують. Вони такі, що можуть. Та я й сам такий... був.

Останнім часом не той настрій, не до жартів, особливо після роздягальні. Я навіть не зрозумів, до чого раптом знову піднялася тема суперечки. Щось пов'язане з м'ячем. Оточили, причепилися. Денис і Роман знайшли аукціон, підхопили інші з компашки захисників нашої команди. Артем та Ілля ще за своє, задовбали вітати. Краще себе нехай привітають.

Але цього разу вони не збрехали.

Моя дівчинка, дійсно, підбігає до мене.

- Алінко, - тягнуся до неї обійняти, ледве стримуюся, щоб на руки не підхопити.

Тренер по телефону базікає, але одне око на нас все одно звернене. Начебто змирився поки з моєю кандидатурою для хлопця доньки. Все ж перед тренуванням його краще не злити. Він на п'єдесталі скаженіє подвійно. Помітить доньку і вимагатиме - не заважати тренуванню.

Тож я повертаюся так, щоб затулити Аліну собою.

- Міш, я не змогла довше чекати, - тремтячим голоском вона звертається. - Нам треба терміново поговорити.

- Щось сталося?

Від поганого передчуття миттєво напружуюся. Спочатку від несподіванки не розгледів, а тепер вже бачу - Аліна сама не своя. Очі почервонілі, як нібито плакала. Голос тремтить, і в її найгарніших очах стільки болю... Ще й пакет принесла, нервово смикає його руками.

- Я не знаю, що сталося. Але хочу розібратися. Мені треба зрозуміти!

- То я розберуся. Я ж все для тебе, моя Зірочко.

Плюю на можливе обурення тренера, все одно тягнуся до коханої дівчинки. Хочу обійняти її, заспокоїти. Подумки вже вбиваю всіх, хто образив її.

Але вона відходить на крок і мотає головою.

- Ти сперечався на мене?

- Що?

Зависаю від питання, яке сподівався ніколи не почути.

Я збирався зізнатися сам…

- Мишко, я хіба незрозуміло запитала? - Аліна не дає мені віддихатися. - Ти міг так зробити, щоб обрати виграш, якщо я стану твоєю? Лише заради розваги домагатися доньку тренера?

- Ні, все не так було. Це тільки спочатку.

Ближче підходжу, а вона знову далі відходить. Не дає мені наблизитись.

Я не бачу, чим займається команда, але здається, що вони тут як тут. Адже тактовністю у нас ніхто не страждає.

- Отже, спочатку... отже, все-таки правда?! - Алінка підвищує голос, а в очах з'являється блиск. Зовсім не той, що буває від радості.

- Пам'ятаєш, я хотів на яхті зізнатися? Ну згадай, я ще казав тоді, що шкодую. А ти запропонувала написати. Так ось, я ввечері хотів тобі дати при мені прочитати... підготувався.

- Дарський, ти зовсім вже, чи що?! Звідки я знала, що ти зробив? Як я могла здогадатися, що ти в мені зовсім не дівчину бачив? А що ти бачив? Виграш? Дорогезний м'яч?

- Ні-ні, ти не схожа на м'яч, - що я несу, сам не розумію.

Б'ю себе долонею по лобі.

- Але чому я? Тільки тому, що донька тренера?

- Це довше пояснювати, ніж у двох словах. Я повністю винен! Починалося зі суперечки. Правду б раніше сказав, але ти ж за мітками вибирала…

- То я ще винна?!

От дідько. Кожним словом лише гірше роблю.

- Алінко, послухай…

- Ні, це ти послухай, Михайло, - офіційним тоном раптом заговорила. - Я не вірила нікому. Ти ж для мене найкращий, єдиний. А вони посилали та посилали записки. І навіть коли своїми вухами почула, все одно сподівалася, що ти поясниш - не було суперечки, не ставив ти на мене, не робив з наших стосунків чергову розважалівку для футболістів.

- Записки? - перепитую, відчуваючи, як у жилах закипає кров.

- Та яка різниця. Ти надто загрався, Дарський. Вже не здивуюсь, якщо сам їх надсилав. Після всього, я взагалі не знаю, що думати! Гей, і ви теж знайте! - Кричить моїй команді, що стовпилася неподалік: - Я покохала Михайла Дарського. Тільки спробуйте не видати, що належить переможцю! А поки, раз купила, хоч цю негідну дешевку тримай, - жбурляє в мене пакет, промахуючись, і він падає на газон.

Схлипнувши, Аліна зривається тікати. Я не стою. Ніколи пакет піднімати, я до нього навіть доторкнутися не встиг. Біжу за моєю Зірочкою під оглушливий крик тренера в рупор:

- Дарський, повернися! Займи місце на воротах! 

Байдуже на все. Я повинен повернути мою кохану дівчинку.

Записки... Що це, трясця, таке?!

Звідки вони могли бути? Від кого?

Хай там що, Аліна б сама не здогадалась. А в моєму рюкзаку на листівці з причепленою каблучкою, описано пояснення, який я був дурень, і як я в підсумку шалено закохався. Всього лише до вечора повинен був дотягнути. Два дні складав, сумнівався і думав.

Отже, виходить, готувався не я один. Комусь було вигідно мене підставити…