Роздiл 44

Якось моторошно заходити у занедбане приміщення. Там давно збирається мотлох. Такий, що більш цінний, ніж просто скинути в підвал на зберігання. Відчиняю ключем двері. Заглядаю - нікого. Начебто ніхто не стояв у коридорі, щоб помітити, куди я тихенько прямувала. Зачиняюся зсередини і оглядаюсь.

Коробки, коробки, запасні стільці для зустрічей. На столі купа чистих грамот для підпису молодшим спортсменам. А ось і афіша в рамочці. Раніше її не помічала. Але я сюди лише пару разів ненадовго заходила, коли просили щось терміново принести.

На афіші символічно вся команда Лідергол. Мій Ведмідь у центрі біля тренера, задоволений-предовольний. Великим пальцем показує “клас”. І милувалася б довше, але голоси дійсно чути краще з цього місця. Помилуватися встигну і потім. Я ж сюди ловити аноніма пробралася.

Відсуваю рамку, за нею обсипалася штукатурка, є порожня виїмка під вмикач. Напевно, приміщення готували під кабінет або ще одну роздягальню. Але потім не закінчили та закинули. У нашому футбольному клубі і не таке трапляється.

Прикладаю вухо до пробитої у стіні порожнечі. О! Так чутно, як ніби я в трьох кроках від них. Деякі хлопці настільки гучні, що взагалі немов поруч стоять.

- Відвали! - це гаркає мій Ведмідь.

У гучності коханого я не сумнівалася. Голосистий він у мене. Є задатки для чудового тренера.

- Чого такий незадоволений? Виграв адже! - відповідають, напевно, Мишкові.

У всіх дванадцяти хлопців не можу розрізняти голоси. Лише тих, кого найчастіше чую. Цей голос, схоже, Артема.

- Ну і що тепер? Нагадувати постійно?

Цікава справа... десь виграв, мені не сказав і гарчить. А коли підходив, то був веселий.

Ще ближче вухом притискаюся. Дихання навіть затримую.

- Міхо, ми знайшли аукціон, де можна дістати твій м'яч з автографом Мессі. Ти б “дякую” краще казав, - цей голос начебто Іллі, але я можу сплутати.

- От-от, а він ще біситься. Дівчину під час суперечки виграв, всі трофеї для нього.

- Аліна б дуже здивувалася, скільки добра принесла своїм довірливим коханням.

У кінці не розібрала, чиї голоси.

Далі лунає сміх.

Але я щось спітніла, коли своє ім'я почула…

Дівчина, суперечка, думки крутяться, за щось чіпляються, але все ще вірять у чергові жартики команди. Тільки навіщо про мене згадувати?

- Можете скасувати участь в аукціоні. Без вашого м'яча обійдуся, - далі знову мій Ведмідь обурюється. - Головне в суперечці був не трофей, а Аліна. Я досяг того, що хотів.

- Та ти взагалі будь-яку перешкоду знесеш заради виграшу. На кого поставили, ту й захопив. Вона вже і так вся твоя. Це всім помітно.

- Давайте я наступного разу так посперечаюся? Мені теж хочеться і дівчину, і коштовні призи.

- Та куди тобі до нашого Дарського. Це він чарівний хитрун, солодкими слівцями заговорить, розкішними побаченнями голову закрутить. Он, яка донька тренера була норовлива. І та попливла, як рибка в його ведмежі мережі.

Здається, що моя голова від усіх цих жахливих слів зараз лусне. Ноги трясуться, в роті пересохло. Але я все ще не можу від стіни відліпитися. Сподіваюся почути, що все це жарти. Нехай жорстокі жарти. Тільки не правда!

- Бовдури, думайте, що говорите. Особливо думайте, щоб потім я вам зуби не порахував, якщо десь зайве базікати будете, - погрожує Мишко.

Шкода, я не бачу його у цю мить.

Знову голоси хлопців з команди, з якими я рідше спілкуюся:

- Гей, ну в роздягальні чому не можна базікати?

- Сам-то раніше був базікою, підколював нас постійно.

- Люди змінюються, уявіть собі, - ніби припечатує Мишко.

Грюкають двері.

Більше не чути Дарського. Напевно, це він і пішов.

- Справді, досить вже, хлопці. Якщо Мишку не подобається тема суперечки, отже, не смикайте, - впізнаю низький голос Арсенія. Виходить, і він про все знає.

- А з м'ячем що робити? Він же його виграв. Купу зелені коштує!

- У тебе зі слухом погано, чи що? Міха пояснив, що не треба. На тренування краще покваптеся, досить язиками тріпатися, - Назар ще вклинюється на підтримку друга.

Більше нічого голосно не кажуть. Двері часто грюкають. Вибігають один за одним з роздягальні. А я осідаю на підлогу, вийти з порожнього кабінету поки не можу.

Не в такому я зараз стані.

Мишко хіба міг би посперечатися?... Пригадується, який він спритний, у будь-якій ситуації не розгубиться. Його порожня підставка в квартирі, виходить, чекала на… трофей. Він чомусь відмовився від м'яча, але ж мене в підсумку виграв.

Навіщо він грав на мене? Позлити тренера? Перед командою похвалитися успіхами?

Ні, ні, мій Ведмідь не такий. І у нього ж є мітки, це правда. Він першим зізнався у коханні. Він у всьому став моїм першим…

Але я ж спочатку вважала його брехуном. Чомусь зараз не можу. Витираю сльозинки і піднімаюся. На яхті Міша хотів у чомусь зізнатися поганому. А я зупинила. Ну така романтика була, такий захід, не хотіла псувати. Вчора зібралася нагадати, і забула.

Отже, нагадаю зараз!

Мчу на свій пост у стані, як за секунду до вибуху петарди. Охоронці лякливо втупилися і швидко закивали на прохання ще мене підстрахувати.

Беру свій подарунок. На поле біжу.

Не буду чекати до кінця тренування. З розуму адже зійду.

Хочу з'ясувати прямо там і зараз. Хочу побачити очі коханого хлопця. Почути, що все це дурниці, вони моє ім'я просто так називали. Насправді, розбиралися через дорогий м'яч. І мій Ведмідь же від нього відмовився. А я тоді подарую йому компенсацію.

Любляче серце все ще вірить, заважаючи думати головою…