Роздiл 42/2

- Будь ласка, не думай, що все через мітки, - пробую ще порозумітися. - Так, вони викликали цікавість. Але тільки потім усвідомила, що закохалася б в тебе і без них. Одного ворожіння замало, щоб насправді з'явилися почуття…

- Зірочко, мені всього мало, коли ти без мене. Так вийшло, що я в минулому зробив помилку і…

- І що? - схвильовано питаю.

- І шкодую, - з гіркотою вимовляє. - От і не знаю, чи могла б ти покохати того, хто скоїв... е-ем... щось погане? Міг обдурити і скористатися тим, чим не повинен?

Схоплююся з його колін.

- Дарський, ти зраджував мені, чи що?!

- Ні-ні, Зірочко. Я після нашого першого побачення в піцерії взагалі на інших не дивився.

Фу-ух!

Налякав як. Аж в очах потемніло.

- Міш, давай так, - все ще тремтячи після дивних розмов, прошу: - ти не будеш доводити мене до інфаркту. Якщо не зраджував, не зустрічався зі мною заради батька та не прикидався Ведмедем, потайки будучи шакалом, тоді напиши мені потім про все. Ну я ж бачу і відчуваю, ти у мене найкращий.

Мишко притягує мене до себе.

- Невже бачиш?

- Та-ак, навіть із закритими очима!

Наш окриляючий поцілунок викреслює будь-які сумніви. Хіба я б змогла бездумно повірити? Напевно, так... кожну нашу зустріч і боялася, і чекала, і бажала ще повторення. Адже мені навіть думати боляче, якщо уявити, що Ведмідь не мій, і що все між нами виявиться помилкою.

- Ой, - хапаюся за живіт, а то голодні звуки звідти чуються.

- Трохи про вечерю не забули, - пригадує Мишко. - Підемо, Зірочко, пробувати, що ж нам принесли з далекого острова.

Знову вигадує. Але так романтично у нього виходить.

Переходимо за стіл. Страви з доставки ресторану не мають відношення до острова, і все одно наша вечеря здається чарівною. Підсилює відчуття яскравий захід, розливаючись багряними фарбами перед очима.

Після вечері на яхті з'являється приємна спокійна музика. Плескіт хвиль додає теж свої права на звучання. Не пам'ятаю, хто з нас захотів танцювати, але ми вже обійнялися та пробуємо рухатися, не падаючи від погойдування судна.

Так рухалися, цілуючись, що й до каюти залишилося дійти два кроки.

- Алінко, краще нам туди не ходити. Я ж можу не стриматися, - Міша хрипко попереджає на вушко.

- Боїшся, що з масажем нападу?

- Якщо з шарфиком, тоді на все згоден, - у відповідь Міша відповідає так само жартівливо.

Але вже наступної миті ми не сміємося. Наче повітря навколо стає густішим. Я частіше дихаю. Кожною клітинкою відчуваю мурашки. Особливо від палаючого погляду Ведмедя, від ніжних дотиків його рук до моїх оголених плечей.

Можливо, це якесь божевілля. Яхта, погойдування на хвилях і хлопець, якого я покохала всім серцем. Наші поцілунки стають шалено-пристрасними. Здається, якщо зараз нас роз'єднати, то й судно на місці зупиниться, і перші зірки згаснуть на небі. Я не хотіла гасити між нами пожежу. Я бажала палати, палати з ним. До останку.

У каюті ми опинилися стрімко. Мишко не давав нам отямитися, розпалюючи ще більше поцілунками. Моя сукня полетіла кудись, а за нею одяг коханого хлопця.

Раніше бувало, я уявляла собі перший раз, коли це трапиться. О ні, моя фантазія не заходила настільки далеко. Що нас накриє нестримною хвилею бажання прямо на яхті. І що я буду приймати пестощі коханого, сама поспішаючи перейти з ним ту саму межу.

- Кохаю тебе, Зірочко. Ти моя... назавжди.

- Кохаю тебе, мій Ведмедю…

Шепочу у відповідь.

І в наступну мить вигинаюся назустріч, скрикнувши від болю. Тільки недовго триває біль. Вона змінюється палаючими спалахами, доводячи мене до вибуху від насолоди.

Через якийсь час лежу на Міші зі щасливою посмішкою, слухаю його запевнення, що нікому мене не віддасть, таку улюблену дівчинку. Ну дає, я й сама ж не збираюся ні з ким більше бути. Ведмідь адже став моїм першим. І моє найбільше бажання... нехай він залишиться єдиним!