Роздiл 42

Аліна

Після вихідних я багато про що забула. Стільки всього сталося, що й ніколи було сидіти згадувати, міркувати на серйозні теми. Думками я постійно повертаюся на колесо огляду. До нашої з Ведмедем кабінки. У наш маленький світ, де ми кохаємо одне одного.

Ближче до вечора моїй пам'яті з хмар і метеликів хтось вирішив нахабно допомогти.

Відлучилася в туалет на кілька хвилин, повернулася, а зверху мого рюкзака вже валяється білий складений листочок. Беру його в руки. Відразу згадалася перша записка. Саме такий же спосіб підкинути.

Думала, пограли разок і відчепляться.

А ні, мабуть, мало їм одного разу.

Дивлюся на всі боки. Нікого.

Спочатку прочитаю, потім вже викину. Краще б не читати, а відразу позбутися. Але тоді від цікавості змучуся. Одним оком хоча б загляну.

"Дарський все розрахував, а ти вуха розвісила»

Пробігаю по рядку очима і ойкаю.

Ну чому, якщо пишуть, то частіше погане?

Невже не можна написати, яка Аліна Самвелівна відповідальна адміністратор? Що я пригощала всіх сьогодні цукерками? Навіщо про вуха? Як це помітно, що вони розвісилися?

У дзеркалі перевірила - з вухами все добре, на місці.

З моїм коханим хлопцем тим паче. Ведмідь витримав мої пошуки того самого обраного. Стільки всього натерпівся, поки я зважилась. Ось вже кому було не до розрахунків. Йому ж попалась я! Мисливиця за мітками на судженого. Гаразд би звинувачували мене в такому випадку.

Знову вирішила приховати поки записку від Ведмедя. Він такий веселий з'явився після тренування. І після роботи не стала витрачати час на дурних анонімів. Мені й так завжди здається, що хвилини швидше летять, коли ми залишаємося вдвох.

На наступний день з самого ранку зустрічаюся з подругою в кав'ярні перед роботою. Показую їй безглузді записки. Разом думаємо, навіщо вони з'являються.

- О-о... у тебе ще один шанувальник з'явився? - Інна вже по третьому колу перечитує дивні послання.

- Якщо шанувальник, то чому не пише про себе?

Інна завзято пирхає, підкидаючи над столом папірці.

- Схоже, твій шанувальник бореться з конкурентом. Для чогось адже він намагається вселити у тебе сумніви. Отже, хоче відбити!

- А чому він? Раптом вона? Припустимо, не змирилася, що Мишко вибрав іншу?

- Хіба у вашому футбольному клубі так багато дівчат непомітно проходять?

Хм-м... задумливо мотаю головою.

Дівчатам залишитися непомітними у нас якраз складніше. Я б точно знала, яка з них і коли пробігала.

- І дівчата б не стали настільки віддалено писати. Вже б вигадали всілякого різного, чим вас скоріше посварити, - далі міркує Інна.

- Тоді ще дивніше. Ведмедя всі знають, ніхто б відкрито не ризикував. Та й так би не стали, раптом він здогадається?

- Може, все-таки скажеш йому?

- Ще почекаю, раптом анонім заспокоїться. Міша розборки влаштує, як мінімум, тренування зірве. А мій тато-тренер знову буде заборони влаштовувати. За те, що наші стосунки ставлять під загрозу важливі матчі. Начебто дурниця така з записками... Але я... чомусь вже боюся нове послання отримати.

Ще посиділи з подругою, подумали. Вирішили, що треба не боятися, а навпаки, по сліду йти. Пильніше стежити. І як тільки підкинуть ще, бігти і ловити підступного аноніма. Тоді й довести буде простіше, і навіть тата зможу залучити, щоб покарав жартіника за знущання над моєю психікою. Якщо він один, звичайно. Нехай прямо в обличчя говорить, і не використовує таємно-підступні методи.