Роздiл 40

Вранці переймаюся, що з татом сварилась. Але ж і він щодо хлопців поводиться без розуміння. Хай там що, тато нас любить з сестрою, намагається, щоб ми ні в чому не потребували. Якби ще був не таким суворим, тоді б взагалі став кращим татом на світі.

До мене заглядає мама.

- Аліно, ти на сніданок прийдеш?

- А тато вже поїхав? - з побоюванням з'ясовую, передбачаючи нову бурю заборон від нього і моїх обурень у відповідь.

- Ні, на тебе чекає, - з важким зітханням мама сідає на ліжко. - Весь ранок ходив під твоїми дверима, непокоївся.

То ось від чиїх важких кроків я прокинулася.

- Нормальні татусі повинні турбуватися, щоб їх доньки без хлопців не залишилися. З нашим все навпаки. Хоче перешкодити моїм стосункам. І не просто з хлопцем, а з тим, кого мені наворожили бабусі.

- Невже знайшовся такий?

Мама сплеснула долонями. Тут же пожвавилася, розуміючи, про що я.

- Так, це він. Мій Ведмідь з мітками. У сенсі, принц. Ой, навіть це неважливо. Я не хочу бути без нього. Мам, він такий незвичайний. Мишко самий особливий для мене. Найкращий! І навіть у коханні мені вже зізнався!

- Отже, серйозно ставиться! - мама відразу ж добре розташувалася до Ведмедя.

- Так! Так, він сильно змінився з нашої першої зустрічі. Тоді ми мало знали одне одного. Потім поступово зближувалися. Міша для мене багато сюрпризів робив. Ще смачно готував, веселив, і з ним я себе почуваю зовсім по-іншому. Щасливою такою, - мрійливо посміхаюся.

Мама пообіцяла встати на підтримку. Зрозуміла мене. Хоч і теж хвилюється, як би її донечка не обдурилася, щоб раптом не розбили сердечко.

Разом приходимо в їдальню. Тато сидить за столом. Помітно, що не першу чашку чаю п'є в очікуванні.

Ненадовго панує більш-менш спокійна обстановка. Всі мирно розсілися. Беремо собі млинці. Наче нічого не сталося, звичайний ранок для нашої родини.

- Доню, ти в мені бачиш ворога? Думаєш, я зі зла тебе попереджаю? - тато перший не витримує, ну такий у нього запальний характер.

- Не думаю, - відкладаю надкусаний млинець, і теж закипаю. - Але ти, як нібито хочеш мені нашкодити! От за що ти ненавидиш Михайла Дарського?!

Тато гучно пирхає, підкидаючи руки до стелі.

- Коли це я його ненавидів? Він взагалі в команді один з улюбленців для мене. Звісно, я це приховую, ставлюся до всіх однаково. Але Мишко зумів показати себе, як веселим підбурювачем, так і зібраним під час матчів гравцем. Тільки хлопця, готового до справжніх стосунків, я ще в ньому не побачив.

- Це поки не побачив. Ми хочемо серйозно зустрічатися!

- Самвеле, ну ти теж не блищав розважливістю, - підключається мама. - Тебе послухати, то я повинна була вибрати спокійного однокурсника, а не футболіста-бешкетника, який нахабно вирішив, що я його дівчина. Коли я не прийшла на побачення, ти забрався в наш двір через паркан. І вибив вікно, але не моє, а в спальню батьків.

- Пам'ятаю-пам'ятаю, - хмуриться тато, прикладаючи руку до чола. - Твій батько тоді об мене лопату зламав. Довелося потім з новим вікном, лопатою і квітами повернутися.

- Бачиш, а Міша нам вікна не вибивав! - швиденько вигороджую свого Ведмедя.

- Та ми і не про мене. Я тоді був молодий, гарячий. Мені вистачило тижня, щоб зрозуміти, як сильно закохався. І я всім оголосив, що у моя є наречена. Не ховався за кущами. З трибуни кричав, як кохаю свою Наталочку!

Матуся розчулилася від спогадів, прикладає серветку до очей. Якби не я, то батьки б уже обійнялися. Вони у мене досі, як молоді і вічно закохані.

- Тато, а уяви, що мама вибрала б не тебе? Ти був би такий щасливий?

- Дурниць не кажи. Я готовий був відстрілювати кожного, хто до твоєї мами підкотить, - тато діловито бурчить.

- Отже, і мені не заважай спробувати стосунки з тим, кого покохала. А то вийде, що ти собі все влаштував як краще, зате доньку зробив нещасною.

- Самвеле, ну, давай, про що ми вночі говорили? - мама очима натяки показує.

- Гаразд, завжди мене перемагаєте. Тільки з вами даю слабину. З Кариною тоді, можливо, перегнув. Її програміст непоганий, просто на мене не схожий. А Мишко, цей ближче, такий же, як я, з цілеспрямованим впертим характером. Ми обидва любимо футбол.

- То що? Припинеш заборонами лякати? - мені важливо до кінця розібратися.

Тато напружено сопе, відпиває чай з чашки і тоді вимовляє:

- Тільки без дурниць! Гуляти не допізна. Якщо образить, тоді у мене міцно отримає. Не подивлюся, що улюбленець в команді. Зауважте, я за вами буду пильно наглядати!

Фу-ух...

Прямо відлягло, що тато погодився. Напевно, справді, після старшої доньки на мені вже боїться перегинати. Треба ще Ведмедя порадувати.

І якось так вийшло, що я ще не зізналася йому у взаємності. Стільки пручалася почуттям, розраховувала не поспішати. Та кохання не запитувало, коли саме прийти.