Роздiл 39

До кінця тренування хлопців думаю про записку. Навіть зв'язалася з чоловіком сестри, щоб запитати, чи є різниця, коли підкидають записку або надсилають повідомлення? Все-таки мені здалося, що це якось по-дитячому, кидатися папірцями.

Чоловік сестри мені відразу пояснив, що таким чином краще зберігати анонімність, якщо автор послання дуже не хоче себе видавати. Адже можна перевірити, з якого пристрою відправлено повідомлення. Потім відстежити відправника та зв'язок з ним, якщо той скористався чужим телефоном або комп'ютером. Ще багато хакерських термінів називав, адже він програмістом працює.

Ясно поки, що записка є, а від кого, ось це навіть досвідченому програмісту знайти не під силу. Чи варто Ведмедю показувати?

Може, він знайде?

Але ж і методи Дарського працюють по-іншому. Тож є ризик, що він увесь футбольний клуб переверне догори дригом. Таке влаштує, що наша таємна парочка відразу розкриється.

Вирішила поки надто не панікувати. Ще подумати. Раптом, дійсно, разок пожартували? І більше таких дурнуватих послань не буде. Вистачило вже сумніватися у зв'язку з мітками. Все, набридло. Більше не хочу. Тим паче, коли я така щаслива з Мишком.

Після роботи, як не дивно, але мої хитрі плани чудово збуваються. Тато взагалі без проблем відпускає на виставку зі старшою сестрою. Міша зустрічає мене на нашому місці. Такий задоволений, що побаченню все-таки бути. Ледве вирвалася з обіймів з поцілунками, щоб повідомити, куди ми поїдемо.

- Дивна якась акція, - здивовано хмикає він, сідаючи за кермо.

- А твої тоді краще були? Ну так, ну так, зовсім звичайні акції, - хитаю головою, згадуючи, куди мене лише Ведмідь не затягував.

- Зірочко, я з тобою готовий на будь-яку акцію і без них. Виставка, то нехай виставка. Я вже казав, що вважаюся експертом з живопису? Чуйка до мистецтва тут, - по лобі постукав.

Ото вже хвалько. Відчуваю, у цьому мій Ведмідь ніколи не зміниться.

Я сміюся.

- Твоя чуйка в іншому місці знаходиться. Згадай, де палає зірка?

- Ну от. Взяла і розкусила ведмежий секрет, - робить ображений вигляд, але усміхненими очима себе видає. - Тільки нікому більше не кажи. Це ж ого-го, яка велика таємниця!

Гаразд-гаразд. Нікому так нікому.

Начебто я вже багатьом проговорилася. Та ні, не багатьом... трохи. Всього-то подрузі, сестрі, мало не пробазікала Маліці та мамі сказати збираюся.

- Ніхто не дізнається. Взагалі не хвилюйся, - з найщирішим виглядом обіцяю.

Приїжджаємо на виставку. Нас проводжають до великого залу, з розвішаними картинами на стінах. Вже багато відвідувачів зібралося. Навіть столик з фуршетом поставили. Сестра нас майже відразу помічає та підходить знайомитися.

Представляю їх одне одному.

- Приємно познайомитися з хлопцем сестри, - посміхаючись, Карина розглядає трохи розгубленого Мішу.

- І мені приємно, Карино. Добре, що хоч хтось із Омарових не проти наших стосунків.

- Якщо ти про нашого тата, то сильно не переймайся. Діяти треба напористо, тоді більше шансів, що він змириться. Головне, задню не вмикай, - радить сестра.

- О ні, задня швидкість у мене не працює. Тільки вперед, - впевнено вимовляє Мишко, гордо розправляючи плечі.

- Тоді все вийде. Це ж у тебе є мітка зірки?

- Карино! - штовхаю ззаду сестру.

Так і знала, що вона не стримається.

- Кхм-кхм, - покашлюючи, Ведмідь коситься на мене.

А я що? Не брехала адже. Ну, подумаєш, трохи його таємницю розкрила, то свої ж.

- У мене багато чого є. Мітки, паролі, титули. Все збирав і беріг для Аліни, - Мишко все-таки не губиться, чим ще більше підкуповує сестру.

Біля фуршетного столика Карина шепоче, що їй мій хлопець сподобався. Та й те особливо, якими ми виглядаємо шалено закоханими, від неї теж не сховалося.

Цікаво, як вона помітила?

Невже лише тому, що ми ходили, тримаючись за руки? Або те, як Ведмідь раз у раз забувався, і біля шедеврів художниці, кидався мене обіймати?

- Міш, я дещо повинна тобі сказати, - тихенько намагаюсь спілкуватися, не привертаючи зайвої уваги. Бо поруч з нами відвідувачі біля однієї з картин.

- Не стримуйся, Алінко. Скажи мені щось дуже приємне, якщо хочеться, - теж тихо говорить на вушко, а потім ще цілує туди.

Ох-х... Схвильовано кліпаю, налаштовуюся.

- Передумала? - Мишко бере мене за руку і трохи міцніше стискає долоньку.

- Ні, не передумала. Як це сказати приємно, вирішую. Сьогодні я... бачилася з Глібом.

- Чого?! - ой, на весь виставковий зал загарчав.

- Дуже неприємно для нього наша зустріч пройшла, - швиденько додаю. - Глібу взагалі не сподобалося. Так добре? Не будеш звірити?

- Я ніколи не звірію! Завжди врівноважений і спокійний хлопець!

Еге-еге, такий врівноважений, що сердито пихкає, вже стиснув кулаки і очі від люті витріщив.

- Мені треба було йому повідомити, що більше не зможемо бачитися. Ось і все. Зустрілися і попрощалися. Не починай, добре? Ти мій хлопець, і я не хотіла приховувати.

- Сподіваюся, попрощалися, - трохи менш розлючено бурмоче Мишко. - Для Гліба то було б безпечніше певно. Нехай лише спробує ще до тебе підійти. Бідні його будуть зябра. Ти моя дівчинка, тільки моя.

Ну-у… приблизно такою, я і уявляла нашу розмову. Знала, що Мишко побурчить, висловить погрози та скаже в кінці, що я тільки його. Ніхто ж і не сперечається з ревнивим Ведмедищем. Авжеж, я його тільки дівчина, а він... тільки мій.

Ми вже подивилися всі картини у великому залі. Переходимо до меншого приміщення. Сюди мало заглядають і є арка з колонами. Якось непомітно опиняємося і там.

Стоп. Та це ж Мишко мене затягнув!

- Зірочко, нарешті удвох, - до моїх губ тягнеться, і притискає міцніше до себе.

- Ми не вдвох, зараз сюди можуть завітати відвідувачі, - намагаюсь схаменутися, поки ще думки не стали схожі на мильні бульбашки, пухнасті, солодкі та неймовірно приємні.

- Теж нехай цілуються. Ми їм дозволимо.

Мишко позбавляє мої застереження можливості думати. Бульбашки-бульбашки, знову це божевілля з найприємнішим відчуттям невагомості. Наш поцілунок стає дуже гарячим і пристрасним. І не вистачає сил зупинитися, все тіло палає, коли Міша так жадібно цілує, пестить мої плечі, спину, блузку піднімає…