Роздiл 38/1

Час до зустрічі з Ведмедем пролітає швидко. Набігли молодші групи. Ніколи було нудьгувати. І тепер ще складніше показувати байдужість…

До мене підходять хлопці з команди Лідергол. Відводжу погляд від Дарського. А хочеться ж на нього дивитися найбільше. Бачу, що і він напружений. Ледве тримається, щоб не висмикнути мене з робочого місця прямісінько в обійми.

Трохи розгублено роздаю ключі, тим, хто залишав.

Виходить лише на кілька хвилинок нам залишитися удвох, коли команда йде до роздягальні.

- Зірочко, я скоро здурію бути таким терплячим, - Мишко з обуренням у голосі пестить моє обличчя темніючим поглядом.

Ох, взяв і розбурхав. Ми навіть не торкаємось одне до одного, а все одно покриваюся мурашками. Губи заклично печуть, немов просяться на поцілунки з Ведмедем.

- Мені теж прикидатися нелегко, - тихенько зізнаюся.

- Після роботи вкраду.

І вкраде адже. Дивись, який хлопець впевнений.

- Так, але... доведеться тоді щось вигадати. Тато заборонив без нього їхати.

- Все одно вкраду!

Мишко все вирішив, провів по моїй адміністраторській будці долонею та швидкими кроками попрямував до сходів.

Напевно, чоловіки так влаштовані. Вкраду, заберу та хай там що. Ділові вони. Мені б хотілося знайти все ж якийсь привід. Бо тата провести нелегко. Тим паче він так суворо повідомив уранці, щоб байк не брала, ввечері додому привезе.

Що робити? Як бути?

Вигадана зустріч з подругою навряд чи допоможе. Тато щось підозрює і мама хвилюється.

І тут я згадую, про що мені писала днями сестра. Карина скидала в наш чат листування анонс майбутньої виставки її шкільної подруги. Хвалилася, що піде туди, доторкнеться до мистецтва та підтримає однокласницю.

Терміново дзвоню сестрі.

- Карино, привіт! Ти підеш сьогодні на виставку? - випалюю на одному диханні.

- Ну так. Зараз якраз сукню прасувати зібралася. Ще моїм чоловікам встигаю на вечерю щось легке приготувати, - це вона про чоловіка і мого племінника. - Алю, а ти чому запитала?

- Згадала, що ти з моїм хлопцем познайомитися хотіла…

- Вибрала вже?

- Еге ж.

- То чого мовчала? Сестра називається!

- Якщо організуєш нам запрошення, тоді навіть побачиш його. Ми з ним хочемо на побачення. А тато... ох, ну ти розумієш.

- Як ніхто розумію, - гмикає у слухавку сестра. - Що я тільки не вигадувала для таємних зустрічей з майбутнім чоловіком. Тож чекай, скоро запрошення скину.

От і все. Поки що везіння на нашому боці. Тато, звісно ж, відпустить з сестрою на виставку. Випадково і Ведмідь туди потрапить.

О, я навіть пожартую над ним. Скажу, що виграла приз у рідкісній акції. Цілий рік чекала на участь і дочекалася.

Задоволена, хіхікаю.

Тягнуся за чашкою, щоб зробити собі чай, поки є вільних півгодинки. На блокноті помічаю згорнутий у багато разів маленький листочок. Звідки він?

Я ж користувалася блокнотом. Е-е... точно не пам'ятаю, коли, але тоді відкривала його. Туди ми записуємо прийом поста з розписом. Ніби як прийняв - здав. Все в базі комп'ютера, а ці формальності вносяться за старою звичкою.

То ось зранку на блокноті нічого не валялось. Я ж не скручую папірці у трубочку. До такої міри ще з розуму не зійшла.

Беру в руки залітне послання. Невже школярі розважалися? Заздалегідь чекаю на який-небудь веселий розіграш і, посміхаючись, розкриваю згорнутий листок.

"Дарський з тобою не просто так"

Га? Не зрозуміла?

Неначе читати не вмію, знову пробігаю очима по надрукованому рядку.

Ні підпису, хто підкинув. Ні почерку, щоб порівняти. Камери нічого не дадуть. До мене ж всі-всі підходили.

Навіщо тоді надсилали?!

Більше за всіх на мене міг образитися лише Гліб. Але його тут і близько не було. Тоді хто? І чому повідомлення схоже на попередження?