Роздiл 33/1

Як би ми не гнали, Арсеній зі своєю нареченою, яка верещить від захвату, виявилися ще більш крутими екстремалами. Вони зносили перешкоди, пару разів перекинулися, стрибнули у тачку і мчали далі, як ні в чому не бувало. Я хоч і їжджу на байку, але все-таки обережно, вибираю перевірений шлях.

У підсумку, ми відстаємо. Арс вже неодноразово дражнив, що їх парочка прийде першими. Мишко у відповідь теж підстьобував, мовляв, ще подивимося, хто кого.

Але бачу, що Дарський хоч і мчить, не вичавлює на всю швидкість. Він більше намагається уникати випадкових падінь або зіткнень із перешкодами. І я розумію, що робить це для мене. Не хоче налякати, і щоб мені сподобалась поїздка.

Колишній Ведмідь, на мою думку, бився б з другом у першу чергу. А цей їде, обіймає, і питає після кожного повороту - як себе почуваю, чи все у мене добре?

З таким турботливим Ведмедем я б ще прокотилася!

Залишається останній відрізок до фінішу. Думала, що Маліка з Арсом його перетнули. Адже вони попереду нас пролетіли. Несподівано, але вони так і не дісталися до фінішу. Зупинили тачку за горою з шин, і палко цілуються, забувши про все.

- Вони взагалі пам'ятають, що перемагати збиралися? - Мишко пирхає на парочку, що змагається з нами, і далі спокійно проїжджає.

Саме так ми дісталися першими.

Невдовзі до нас приєднуються задоволені перегонами Маліка з Арсом.

- Вже доїхати не могли ще трохи? Тоді б ви перемогли, - повідомляє для них Мишко.

- Іноді перемога зовсім не важливіша, ніж те, що, насправді, ти хочеш. Міхо, ти повинен це зрозуміти, - відповідає загадково Арсеній.

Чому мені здалося загадково?…

Ну він так серйозно вимовив, дивлячись на друга, немов пораду давав. Ми з Малікою переглянулися, потиснули плечима. Всі розмовчики футболістів хіба зрозумієш? Де вони в реальності, а де вже згадують, як треба вести м'яч на полі, або хитрими маневрами заплутати суперників.

Після картингу ми гуляємо, хлопці пригощають морозивом. Зі своїми друзями, в такому вузькому колі, Міша поводиться знову по-іншому. Величезна різниця з тим Ведмедем, який гарчав у торговому центрі на Гліба. Зараз він без гонору, спокійніше, щоправда, так само не дає нам нудьгувати. І не відпускає моєї руки, як ніби можу заблукати без нього.

Арсеній з Малікою теж гуляють за ручку. З боку ми здаємося, напевно, справжніми парочками. Якщо чесно зізнатися, то я б теж хотіла таких друзів, іноді вибиратися з ними кудись. Тим паче ми з Малікою легко знайшли спільну мову, ніби знаємо одна одну давно.

Тільки варто було нам відірватися від хлопців у жіночому туалеті, відразу балачки стають більш відвертими.

- Ну, про твого тата я вже стільки чула. Іноді створюється враження, що він наш близький родич. Тепер і з тобою познайомилася. Ти така класна, Аліно! - емоційно ділиться враженнями Маліка, не поспішаючи йти на вихід. - У вас з Мішею все серйозно, так? Давно потайки зустрічаєтеся?

Ем-м... вона так вичікувально дивиться з надією.

- Поки складно казати, - опускаю очі, незручно брехати перед новою знайомою. - Ми проводимо час більше по-дружньому…

- Жартуєш, чи що? - хіхікає Маліка. - Я ще ніколи таким Ведмедя не бачила. Він же очей з тебе не зводить, кожну порошинку здуває. Будь-хто зрозуміє, що ти йому дуже подобаєшся.

- Невже помітно навіть на відстані?

- Ще б пак! Мишко погано емоції вміє приховувати. З тобою, принаймні, у нього не виходить.

- А щодо мене, це теж помітно?

- Скажімо так ... - вона тягне задумливо, - я бачу в тобі багато схожого на себе, коли всі думки про Арса, але ще намагалася боротися з собою. Як бачиш, так старанно боролася, що його нареченою стала. Футболісти ж такі, якщо вчепляться. Ух, не втечеш!

Щирість Маліки не дає мені й шансу посперечатися. Та й сперечатися тут немає про що. Знаю я одного футболіста, який вкрав і сон, і спокій. І без мотузок продовжує все міцніше до себе прив'язувати.

Довго не стали затримуватися, поки нетерплячі хлопці не прибігли на допомогу - з туалету рятувати. Підфарбовуємо блиском губи, посміхаємося, виходимо.

Звісно, ну звісно ж, будь-хто не прийме нас з Ведмедем за друзів. Адже він відразу власницьки схопив мене за руку, до себе притягнув, потерся носом об маківку.

- Коли-небудь я з'їм тебе все-таки, моя Зірочко, - на вушко прошепотів, то хоч це вже залишилось таємницею.

- Раптом отруїшся? - не здаюся.

- Ні-ні, ти і так вже лякала спочатку страшною карою. Нічого, живу. Щоправда, мучуся без поцілунків, - і жадібно на мої губи втупився.

Друзі Ведмедя кличуть нас рухатися далі. Незабаром ми заходимо у невеликий ресторанчик із затишним інтер'єром і привітними офіціантами. Вибираємо страви на вечерю. Знову ловлю себе на думці, що відчуваю себе парою Ведмедя. З ним поруч сиджу, він ведмежою турботою оточує.

Подумую, чи пропонувати за себе заплатити? Тільки, здається, що відразу в ресторані трапиться несподівана акція.

Еге-еге, вже це проходили.

Щодо піцерії та атракціону зі стрибком, сумніви точать. Але в кінотеатрі ж було? Вітали, знімали на камеру, у віп-зал провели. Не можна ж у всьому сумніватися.

Все, більше не буду. Ведмідь легко здатний витворити що-небудь отаке. Але ж не зі зла чи з користі. От не віриться мені, що Дарський буде підступно обманювати. Він би не зміг. Адже він так зворушливо називає мене Зірочкою.