Роздiл 33

Байк залишаю на внутрішній парковці футбольного клубу. Петляючи через двори, дістаюся до нашого з ведмедем таємного місця. Він вже, мабуть, втомився чекати та кола намотувати. Тільки побачив мене, в обійма схопив і затягнув усередину своєї машини.

- Мишко, якщо ти такий силач, то це не означає, що повинен кожен раз мене хапати, - бурмочу, пристібаючись, все ще складно звикнути до його ведмежих звичок.

- Зірочко, не сердься. Бо ти загострюєш у мені хапальний інстинкт. Бачу і все... відпускати не хочу, - вимовляє трохи сумним голосом, без тіні його звичної іронії, що хочеться вірити.

Розвертаюся до нього.

- Чому так?

Стає дуже важливим усю правду почути. Затримую дихання, щоб навіть вдихом не перешкодити. Наше таємне місце за невеличкою крамницею, наповнюється особливою напругою.

Міша не відводить від мене глибокого, проникливого погляду. Вдивляється, як ніби хоче запам'ятати такою назавжди.

- Сама не здогадуєшся? - хрипко питає. У відповідь я напружено мовчу, і він продовжує: - мені з кожним разом важче тебе відпускати. Тому що я хочу тебе відчувати тільки моєю. А ти, Алінко? Чого хочеш ти?

У мене виривається глибокий вдих. У цю мить Мишко підносить руку до мого волосся, і заправляє неслухняні пасма, проводячи по ним пальцями до самих кінчиків. Зворотна реакція не змушує на себе чекати, розноситься по тілу голочками, трохи гострими, але більше приємними. Немов у душу до мене пробирається, залишаючи відмітини, які я не в силах закреслити.

- Я хочу... - стільки всього крутиться на язиці. Але чи варто зараз все викладати? Раптом він не зрозуміє? Хоча Ведмідь майже все розуміє…

- Чого, Алінко?

- Поїхати, куди збиралися. Маліка з Арсом на нас десь чекають?

- Так, чекають. Рушаємо до них, - швидко заводить машину, більше не ставлячи гострих питань.

А я ще такою розгубленою себе не відчувала поруч з Ведмедем. Відповіла так, бо не наважилась поки на більше. Адже зараз не час? Та й я не налаштувалась. Але колись таки доведеться зважитися. Тільки б не запізнитися та не помилитися.

Спочатку зустріч з міченими кандидатами тішила. Нехай і не все гладко проходило. Все ж зігрівала думка, що вони є, вони, насправді, існують. Тож закінчаться невдачі в минулому з хлопцями. Здавалося, до розгадки взагалі рукою подати, і ось-ось я стану щасливою з тим самим особливим.

Тепер вибір тисне, не дає ані хвилинки розслабитися. Між Глібом і Мішею є дещо спільне, в іншому вони різні. Обидва не дають про себе забувати, і обидва підводять до того, щоб стосунки стали серйозніше. Тобто, без будь-якого спілкування з ворогом.

О так, футболіст і плавець з самого початку один одного не злюбили.

Як сприйме один моє зізнання, а другий - мою відмову? Це теж лякає і складно передбачити...

Зупиняємося біля розважального центру. Виходимо. Маліка з Арсом чекали біля входу. Зав'язується весела розмова, хлопці сперечаються, куди краще спочатку відправитися. Напруга відступає і важкі думки, ті, що крутилися в машині, тимчасово ховаються в нірку.

Ведмідь знову як Ведмідь, самий галасливий і невгамовний, наполіг на своєму, і тягне всіх кататися на картингу.

Там ми розбиваємося на пари. Хто став моєю парою, адже здогадатися нескладно. Маліка, звичайно ж, рушає на старті з нареченим. Хлопці посадили нас попереду себе, домовляючись влаштовувати гонки на змагання.

- Ой-ой-ой, обережніше! - скрикую, коли ми хвацько об'їжджаємо перешкоду. Фух, пронесло. - Мишко! Ти мене то з моста скидаєш, то на гонки затягуєш.

Відчуваю, як вільною рукою міцніше до себе притискає.

- Ще стільки всього хочу з тобою разом пройти, - обіцяюче каже наперед, і використовує заборонений прийомчик.

На великій швидкості прихоплює моє вушко губами за мочку. Я ж і поворухнутися боюся. Нічого собі так летимо, роблячи маневри навколо купи шин. Запальний адреналін знову зашкалює на побаченні з Ведмедем. І причина його зовсім не у швидкості. Я на цій причині сиджу!