Роздiл 32

Через тиждень я вже не знаю, куди подітися від надмірної уваги хлопців. То один пише, то інший, а то і одночасно встигають. Дзвінки теж стали частіше. На роботі взагалі капець. Там вже точно не сховатися. Хоча й не у відкриту нападають, все ж Мишко приїжджає і не в дні тренувань, а Гліб взагалі не футболіст, але теж знаходить різні приводи зустрітися.

Нові подарунки, а вони є, доводиться розподіляти між подругою і сестрою. Тато останнім часом поводиться підозріло. Поки прямо не питає, але такий іноді робить проникливий вигляд, ніби я від нього щось приховую. Ну, так і є. Приховую, звісно. Хто знає мого тата, той зрозуміє.

- Вам когось покликати? - перевішуюся через стійку, звертаючись до гарненької світловолосої дівчини.

Вже те, що її пропустила охорона, дає зрозуміти - дівчині дозволено сюди потрапляти. Вона нікуди не поспішає, зупиняється біля стенду з фотографіями наших знаменитих хлопців з Лідергол. Дивно, але найближче стоїть до фото Дарського.

- Дякую, не треба, - обертається дівчина. - Я знаю, що у команди тренування. Чекаю на свого нареченого.

Придивляюся до неї. Пробую вгадати, до кого…

Не до Ведмедя ж вона приїхала? А якщо до нього? Тоді логічно, чому відразу прилипла до його фотографії. Та він же клявся, що нікого немає. Тим паче такі серйозні статуси. Наречений, це не жарти. Таке не приховати, як мені здається.

Розумію, що в команді дванадцять хлопців. Але пригадується чомусь тільки один. Самий для мене незабутній!

Дівчина проходить ще пару кроків. Зупиняється тепер біля фотографії Арса. Вираз її обличчя змінюється. На Ведмедя так просто глянула, а на того з теплою посмішкою, ручки до грудей притулила. Милується любим.

Мені полегшало, а то напружилася. Дратують всі, хто на Ведмедя зазіхає.

- То ви до Арса? - питаю, хоча й сама вже здогадалася.

Нуднувато сидіти на посту, коли у всіх тренування. Ось і чіпляюся до дівчат футболістів.

- Так, до нього, - підтверджує разом з кивком. - Може, на «ти» краще перейдемо? Мене звуть Маліка.

Дівчина Арса наближається до мене. Схоже, вона добра. Розмовляє просто, щиро посміхається. Удвох нам веселіше буде чекати. Тим паче робочий день у мене досі триває.

- Я Аліна, працюю тут недавно, - представляюся.

- Це ж ти донька тренера? - якось здогадується Маліка.

- Та-ак... а звідки ти знаєш?

- Ну хлопці базікали, я чула. Рада, що ми познайомилися.

- Тоді з мене кава за знайомство, - пропоную я.

- Не відмовлюся. І у мене є з собою є шоколадка.

Ще приємніше стає чекати на футболістів. Ми з Малікою п'ємо каву з шоколадкою. Щоправда, довелося ділитися з хлопцями з охорони. Почали часто туди-сюди повз нас проходити, натякати гмиканням. Дала їм по стаканчику і по солодкому шматочку.

Закінчується тренування. Повертаються хлопці. Варто було Арсу помітити Маліку, вся його прохолодність і відчуженість, яку він любить на себе напускати, зникає, як за помахом чарівної палички. Він біжить до нас, підхоплює свою дівчину на руки.

- Малинка моя приїхала! - радісно кричить на весь клуб.

Хлопці сміються між собою. Тільки Мишко серйозний, спостерігає за мною. Він наполегливо кликав сьогодні з ним прогулятися. Поки відповідь не дала. Можливо, знову підозрює, що я домовилася з Глібом, і від того невдоволено насупився.

Майже всі несуться до роздягальні, крім Міші і Арса.

- Слухайте, а чому б нам разом не зібратися ввечері? - раптом підкидає ідею Арс.

- Нам? - ми з Малікою хором перепитуємо.

- Вчотирьох, у сенсі, - Арс для Маліки очима рухає з Ведмедя на мене, як ніби я не помітила цього натяку на зв'язок.

- Я ледве пережив наше минуле групове побачення, - з важким зітханням гмикає Ведмідь. - Якщо Алінка погодиться, тоді піду. Ви не плавці, з вами можна. Тільки пообіцяйте, що не перетворитеся на амфібій!

Стримувати хіхікання не виходить. Мишко такий кумедний, коли заходить тема плавців. Але я б і сама більше не ризикнула залишатися одна між двох розлючених хлопців. Там я хоча б з подругою була. Інна мені потім говорила, що тільки дивом вдалося уникнути бійки. Мої мічені не з тих, хто звик поступатися.

- Аліно, погоджуйся. Ми прогуляємося, повечеряємо. Думаю, весело час проведемо. Якщо захочеш раніше додому, Міша тебе відвезе, - вмовляє дівчина Арса.

З Малікою я малознайома, але вже не сумніваюся, що нудьгувати не доведеться. Арс з дивацтвами, але не дурень, він вселяє довіру.

Мене у цю мить більше інше турбує.

Прикладаю палець до губ.

- Тихіше, будь ласка, поки нас не почули. Охоронці вийшли на вулицю, скоро повернуться. Я б з вами пішла, - кошуся очима на Ведмедя, звичайно ж. А то через кого постійно хвилююся, і перед зустріччю з ним цілу годину крутилася перед дзеркалом. - Мій тато... він не повинен дізнатися. Тоді ви повинні нікому не розповідати.

Маліка з Арсом обіцяють проковтнути язики, у разі загрози нашої таємниці. Мишко нічого не обіцяє, він просто стоїть і впивається в моє обличчя таким палаючим поглядом, немов дає зрозуміти, цього вечора я буду з ним. До іншого не відпустить.

- Тоді на нашому таємному місці? - пропоную, погоджуючись так.

- Буду чекати, Зірочко, - Міша вимовляє, і простягає руку до мене доторкнутися.

Але тут грюкають двері. Мені залишається пірнути на дно робочого острівця та перечекати, поки хлопці змиються в роздягальню. Маліка поставилася з розумінням. Зізналася, що їм з Арсом у минулому теж чимало довелося грати в хованки.