Роздiл 31/1

Аліна

В іншій крамниці хлопці не дають навіть кроку спокійно ступити. Куди я, туди і вони. Начебто стримуються і голосно не лаються. Але шипіння я встигла розчути. Попросила дати нам з подругою побути удвох хоча б на десять хвилин.

- Гадаєш, такий подарунок сподобається? - запитує у мене Інна, коли ми розглядаємо незвичайну вазу висотою мені до пояса.

- Ну не знаю, її ж треба ще якось доставити і не розбити, - нахиляюся розглянути на вазі візерунки.

Через напівпрозоре скло бачу наближення чогось величезного і пухнастого. Піднімаюся. Так і є. На мене насувається величезних розмірів Ведмедище! І я не про Дарського зараз. Щоправда, й він зовсім поруч. Бумс! Вже нашу вазу розбив.

- Алінко, це для тебе! - Міша простягає білого іграшкового м'якого ведмедя з зеленими очима в мій зріст.

- Міш, мені подобається. Але не варто було, і ваза ж того... - на уламки показую.

- На щастя, - безтурботно відмахується. - Вази і я - речі несумісні. Зате ти з моїм подарунком чудово виглядаєш.

Тепер я між двох ведмедів. Один готовий побити тут усе, аби вручити мені подарунок. А другий, іграшковий, приліпився і віддерти від себе не можу.

Боже! Я знову у Ведмежій пастці!

- Мишко-о! Ти знову? Знову прикувати мене здумав?! - смикаюсь, а велике пухнасте зеленооке щось рухається разом зі мною.

- Це коли він тебе приковував? - суворо запитує Гліб, опиняючись поруч.

- Коли тебе не покликали, - подражнюючи, підтверджує Мишко.

- Досить вже! Звільніть мене швидше!!!

Хлопці перестають лаятися. Ненадовго, звичайно ж.

- Зірочко, у нього на лапах липучки. Ти не там смикаєш. Просто натисни ось так, і закінчаться обіймашки, - зі мною Дарський ласкавіше розмовляє, допомагаючи вибратися. Вчасно він. Ще трохи і я б у нього запустила іншою вазою.

- Такі великі іграшки нікому не потрібні, - оцінює Гліб подарунок від Ведмедя. - Якщо фантазія є, тоді можна цікавіше вибрати. А не цього м'якого монстра.

- Зараз як отримаєш в голову, повну фантазій. Аліна вже полюбила мого ведмедя, а ти його монстром обізвав, - Дарський заступається за свій подарунок.

Гей, коли це я полюбила?

Гладжу по плюшевій спинці. М'якенько, приємно. Все ж відмовлюся. Пробую від себе відсунути іграшку, знову обіймається, хапається липучками. Ніби не дає від нього відмовлятися. Такий же наполегливий, як мій мічений футболіст.

З Інною переглядаємося. Напевно, рішення взяти з собою хлопців таки провалилося. Вони ж нічого не дають вибирати.

- Хлопці, ми поїдемо додому, якщо протягом п'ятнадцяти хвилин не з'явиться хоч який-небудь подарунок для родичів Інни, - попереджаю я.

- Аж цілих п'ятнадцять хвилин? Та запросто! - б'є Мишко себе в груди.

- Може, більше часу дасте? Все-таки з нами Ведмідь, він все псує і ламає, - Гліб коситься на Дарського зі злістю.

Хлопці підводять нас до канапки у залі. Ми сідаємо втрьох. Інна, я і плюшевий ведмедик. Коробку зі світильником, подаровану Глібом, ставимо збоку.

Нарешті хлопці припиняють сперечатися один з одним. Усі зусилля направили на швидкість і уяву. Наввипередки приносять різні варіанти. Порадившись, робимо вибір на користь вишуканої вази від Гліба та романтичного столика для сніданків у ліжко від Мишка.

Несподіваний вибір вийшов, але Інні для молодят потрібен подарунок. Має сподобатися.

- Я б на такому столику приносив для своєї дівчини сніданки, - як раптом вимовляє Ведмідь, дивлячись прямо на мене, тим самим гіпнотичним поглядом, від якого мурашки повзуть.

- Я б дарував для неї найкращі квіти. Ваза моєї дівчини не буде пустувати, - завзято обіцяє і Гліб, засліплюючи чарівною посмішкою.

Кхм-кхм.

Квіти або сніданки?

Вибір у мене, авжеж, приголомшливий. Ми з Інною сміємося, погоджуючись брати обидва варіанти від хлопців.

Міша швидко організував візок, куди складати подаруночки. Далі ми вирушили хлопцям допомагати. Якраз і перевіримо, збрехали вони чи ні? А то занадто раптово з'явилися, і кожному щось тут треба. Підозріло, дуже підозріло.

Гліб обрав для мами гарний теплий шарф. Сказав, що вона любить такі, і під пальто за кольором підійде. Гаразд, з першим хлопцем згодні. Все-таки корисний і потрібний подарунок.

З приводу Ведмедя не все так однозначно виходить. Спочатку він в одній з крамниць бере металеву руку зі складеними пальцями у непристойному жесті. Пояснює, що це для друзів. Вони радітимуть такому подаруночку. Потім і зовсім понесло його уяву. Відшукав найдорожчий свисток у фірмовій коробочці зі срібним ланцюжком. Там же замовив гравіювання “Михайло Дарський вже став серйозним!” Кому другий подарунок, не зізнався, лише віджартувався, що є на нього недовірливий претендент.

У кафе ми приїжджаємо з повним візком. Хлопці не заспокоїлися. Та продовжували задаровувати, чим тільки можна. Гліб більше по блискучим і миготливим дрібничкам з водною темою. Міша підбирав все з ведмедями - чашку, кулон, аксесуари для байка, як ніби зібрався нагадувати цілодобово про себе.

І як я батькам поясню, звідки на їхню доньку звалилися всі подарунки?

Вирішила, що візьму від кожного поки щось одне. Тоді хоча б не буде настільки помітно. Щодо решти, подумаю. Швидше за все, зроблю вибір, і лише тоді вже зможу прийняти.

Додому поїхала зі світильником і величезним ведмедем. Хотіла ж взяти тільки чашку від Дарського. Але його плюшеве нагадування знову вчепилось липучками. Вже й шкода було залишати. У моїй спальні нехай живе, мене гріє.