Роздiл 29

Мишко

Перед тренуванням заїжджаю до батьків. Тато збирається до суду, мама у своїх справах. Недовгі посиденьки виходять під час обіду.

- Дівчину б тобі хорошу, синку, - мама раптом знову вирішила нагадати, чого мені не вистачає.

Відставляю чашку. Тру задумливо лоба.

- Є одна. Але непросто з хорошими.

- Ясна річ! - пирхає тато. - Звик, що за тобою завжди бігають. Візьми та добийся. Дай на неї інформацію, ми швидко нариємо, чим її залучати. Вперше не хвалишся, а так пригнічено зітхаєш. Мабуть, міцно зачепила тебе!

Ото вже ці прокурорські замашки.

- Коли прийде час, самі дізнаєтеся. Поки говорити не хочу.

Батьки стурбовано переглядаються.

- У неї що, судимість у родичів? Темне минуле? - батько звужує очі, і забуває, що збирався добавку салату накладати. Так і застигає з ложкою в руці.

- Якщо хороша, значить, і минуле світле, - встає на захист мама, але не просто так, а щоб я розколовся: - Мишко, ми хочемо про неї дізнатися? Ми ж з нею незнайомі?

Ем-м... з нею ні, а з її татусем дуже навіть давно.

Варто хоч трохи інтригу відкрити, батько за секунду здогадається. Та протягом години тренер буде знати про все.

Поки відбиваюся туманними фразочками, мовляв, у нас ще не дійшло до серйозних стосунків, усе в процесі, тож рано загадувати. Батьки ще більше дивуються. Вони ж знають, який я. Швидко всього домогаюсь. Якщо що не дається відразу, то кидаю, час витрачати не буду.

З Алінкою не одна моя минула схема, як треба, не працює. Вона така загадкова дівчинка. Часом уперта. Буває, дражнить норовливістю. Але поруч з нею у мене вже стабільно зносить вежу від непереборного бажання. Бажання отримати її.

Позавчора на побаченні я навіть не згадав про суперечку. Мною володіло бажання дати їй урок, коли одягав наручники і дражнив. Зробити незабутнє щось разом. Так і вийшов стрибок. У ресторані я не міг відпустити злу думку, що вона танцювала з плавцем. Змусив довго танцювати зі мною.

Стільки всього того вечора володіло мною, що якось стерлося з пам'яті заради чого... І тоді я зрозумів, що хочу отримати цю дівчинку. Хочу ще з нею політати, чути її сміх, кумедні обурення. Цілувати її, та щоб вона мене не звинувачувала потім. Про інших я взагалі не можу більше думати. Тільки Алінка сидить у голові.

Але в моїй-то зрозуміло. А в її? Навіщо вона мене просила в кінці побачення не нападати на плавця? Чому він такий важливий для неї? Для чого продовжує спілкуватися з амфібією? Ось це дратує найбільше. Навіть більше, ніж жарти команди, як мої ворота відберуть. Краще б довбаного Гліба відібрали!

Приїжджаю до футбольного клубу. Залишаю машину. Проходжу до середини парковки. І що я бачу?

Через дорогу Аліну з плавцем!

Вже й не ховаються!

Серед дня спокійненько стоять біля її байка. Руки Гліба при ньому, але я подумки все одно їх йому відриваю. Раптом потягнеться - а все, більше нічим.

Стою і думаю. Перейти дорогу, чи що, та набити його гарненьку пику? Аліна знову образиться. Минулого разу через її образу я залишився зв'язаним з моральною травмою голови і молодшого ведмедя. Вона тільки-но трохи до мене потеплішала. Зараз знову починати все заново. Ще й обіцянку з мене взяла, хитрунка, з Глібом ввічливо спілкуватися. Як знала, що я невдовзі спалахну, помітив їх удвох.