Роздiл 27

Дзвоню сестрі перед входом до футбольного клубу. Прошу казати, що я сьогодні у неї в гостях, а то надто зачастила до подруги. От чомусь перед зустріччю з Глібом хвилювалася менше, відчувала, що довго не затримаюся та додому повернуся в тому ж вигляді, як і виходила.

Одне лише слово - Ведмідь, вже додає хвилювання. Сукню на зустріч з ним не одягала. Приїхала, як зазвичай на зміну, в джинсах, футболці та кедах. Якщо і цей поведе на каток, то я буду готова.

- Алю, добре, прикрию, не хвилюйся. Але нехай від батьків поки хлопця приховуєш, то сестрі можна його показати? Терміново привези познайомити, - просить Карина, моя сестричка допитлива.

- Ой-й... поки не можу. Він сильно зайнятий, - відмовляюся.

- Якщо зайнятий, тоді чому ти на нього час випрошуєш? Вдома сиди!

Ось уже починається.

- Та я й не для хлопця. Серйозно ні з ким не зустрічаюся.

- Еге-еге, не з хлопцем вона на побачення милиться. Сестричко, мене не обдуриш. Хто він? Як звуть? Я ж відчуваю, ти готова бігти до нього з усіх ніг.

Бачила б сестра, як я від нього тікала.

- Карино, ти мене прикрий, а я тобі потім все-все докладно розповім. Справа у тому, що хлопець не один. І це... - відходжу до кущів і тихіше продовжую, - це пов'язано з ворожінням. Серйозна справа, розумієш?

Сестра регоче, взагалі розуміти не намагається.

- Знову ти за своє. Скільки разів тобі повторювала, серце вибирає не мітками? Озирнутися не встигнеш, як вже летиш з ним в обнімочку, і плювати на обряди з ворожінням.

- Коли полечу, тоді обов'язково згадаю тебе, - обіцяю.

Старша сестра не перейнялася обрядом від бабусиної сусідки. Притому, що їй випав всього один наречений. За передбаченням, він повинен був завдяки сестрі випасти з вікна. То все і збулося. Наш тато допоміг йому!

Проте Карина не дякувала за перевірку хлопця на міцність, а довго потім ображалася на тата. З чоловіком її все добре, падав з першого поверху нашого будинку, приземлився вдало. Але до сих пір при вигляді тестя блідне та відходить подалі від вікон.

Що є то є... наш тато-тренер окреме для хлопців випробування.

На роботі скорочений день, знову якісь збори у тренерів. Повз мене пробігають хлопці з Лідергол, один з них ненадовго затримується. Звужує очі і пронизує буйно-зеленою увагою.

- Знову втечеш з побачення, Зірочко?

Схоже, досі не забув, ображається.

- Не втечу. Погодилася вже, - намагаюся не показувати хвилювання.

При вигляді Ведмедя ще більше інстинкти в мені загострюються. Відразу всі - і ті, що лякають, і ті, які ваблять спробувати.

- Приїхала на роботу без байка. Тож далеко не втечу, - ще так підтверджую згоду.

- Ну ти і з байком від мене б не втекла. Обіцяю, побачення тобі запам'ятається надовго. Від захвату будеш стрибати вище голови.

- Мишко, краще не лякай, - не витримую ведмежої інтриги.

- Я буду поруч, тому не варто боятися.

Чомусь спокій від обіцянки футболіста з хитрою усмішкою, приходити не поспішає.

- Скажи хоча б, куди ми підемо?

- На чергову дахозносну акцію. Там таке буде незвичайне і захоплююче. М-м... Ну гріх адже відмовлятися. Тим паче ми акції любимо, - підморгує. - Але зауваж, Алінко, побачення за моїми правилами. Якщо відмовишся, тоді роблю терміновий масаж.

- Де ти знаходиш ці акції? - не перестаю дивуватися ведмежій удачі.

- Вони відчувають, що я буду з тобою, і самі на голову падають, - постукав себе по чолу.

Тренер, він же мій тато, знову обурюється, застукавши Дарського не біля команди. На що Мишко бадьоренько бреше, мовляв, шнурки зав'язував, у горлі пересохло, води попросив.

Ну і брехун.

До кінця робочої зміни гублюся в здогадках. Що міг вигадати Ведмідь?

Сподіваюся, після чергової “акції” виживу? Особливих потрясінь не відбудеться? Якби не залишила його одного після масажу, напевно, думалося б не настільки з побоюванням. Надто вже незвичайні зустрічі у нас виходять. Божевільні, якщо назвати вірніше.

І ось-ось! Інтуїція знала, вирувало передчуття, що Дарський задумав щось надто підступне. Та він геть знахабнів!

Потрясіння починаються з першої хвилини побачення.

- Такі мої правила, Зірочко, - Ведмідь терпляче ігнорує всі обурення. - Ти їдеш на перше місце побачення із зав'язаними очима в наручниках. Зауваж, я не чіпаю ноги, і не зв'язую мотузками, щоб на твоїй ніжній шкірі не залишилося відмітин.

- О, то мені ще “дякую” треба казати? - невдоволено пирхаю.

- Скажи, чому б і ні. Поцілунок ще можеш додати.

- Дарський!

- Подобається моє прізвище? - ближче посувається. - Твоїм голосом особливо пікантно звучить, тож називай, не стримуйся. І давай, твої прегарні оченята прикриємо. У нас тут дещо є. Впізнаєш?

Витягує з бардачка мій червоний шарфик.

Наче як нагадування, що він мені піддався, довірився. Отже, і я повинна тепер його правилам підкоритись. Інакше підступною залишаюся тільки я, а не він, який постраждав від старанної процедури масажу.

Так, ну що робити?

Ми не в ведмежій барлозі.

На мені одяг. На Мишкові теж.

Чому, коли я з ним, обов'язково якісь шалені пригоди трапляються?

- Зав'язуй, тільки не туго, - зважившись, відкидаю голову, закриваючи очі.

Ух, як колінки тремтять.