Роздiл 26

Після ковзанки ми переходимо в затишне кафе неподалік. Хочеться більше дізнатися про тих войовничих дівчат, лоскоче цікавість, але я поки не нападаю з питаннями. Гліб вміло веде розмову, розповідає про те, як встиг попрацювати пляжним рятувальником.

Дивлячись на блакитноокого широкоплечого хлопця з голлівудською посмішкою, я так і уявляю, скільки в його зміну приходило бажаючих рятуватися. І тільки мені пощастило зробити все з точністю навпаки. Не рятуватися, а врятувати легендарні плавки!

- У мене вуха боліли в кінці дня. Здогадуєшся чому?

О так, чи мені не знати.

- Через свисток? Часто в нього дути доводилося?

- Точно! Ніхто раніше не вгадав. Аліно, а ти ловиш все нальоту. Мислення відмінно працює, - підморгуючи, не шкодує для мене Гліб похвали.

Угу, така тямуща, що сама себе часом лякаюся.

- У мене вже імунітет на звуки свистків. Багато разів доводилося бути присутньою на футбольних тренуваннях і матчах, - правду кажу, запускаючи ложечку в піалу з морозивом.

- І як тобі? Подобалося?

- Складно сказати, - відповідаю, не вдаючись у подробиці. - М-м-м... яке тут морозиво смачне. Карамелі не пошкодували!

Гліб пропонує взяти спробувати з іншими наповнювачами. Відчуваю, ми тут затримаємось. Але і рано ще, батьки думають, що я з подругою.

- А ти бачишся з тим футболістом? - несподівано повертається Гліб до небезпечної теми.

Знаючи, що думають плавці про футболістів, і ті, взаємно про них, я себе відчуваю між двох ворогуючих кланів. Не найприємніше відчуття на побаченні. Та бачу, що Глібу про це важливо дізнатися. Швидше за все, тримав у собі, поки все ж таки не зірвався.

- Глібе, я... не буду приховувати, - підбираю слова, щоб його не образити. - Бачуся. Ми спілкуємось. І я все ще працюю в футбольному клубі адміністратором під час канікул.

Хлопець невдоволено хмуриться, задумливо відпиваючи з чашки какао.

- Знаєш, я б не довіряв футболістам. Аліно, ти ж не така, як вони.

- Думаєш?

- Впевнений! Якщо брати саме команду Лідергол, то вони поводяться недобре з дівчатами. Несуть себе занадто високо, начебто всі перед ними повинні падати та догоджати, - у кінці навіть пирхає, пригадуючи футболістів.

- Навіть серед них є пристойні хлопці. У серйозних стосунках з дівчатами, - сама не зрозумію, навіщо заступаюся.

- Добре, припустімо. Той псих, що кидався у клубі тебе забирати, він до них відноситься? На вигляд взагалі скажений на всю голову.

- Ем-м... Якщо ти про Михайла Дарського, то у нього, звісно, є проблеми з самоконтролем. Напевно, ви не в той час і не в тому місці зустрілися. Він буває іноді дуже доброзичливим.

- Він хотів мене розірвати на клаптики!

Ох-х...

Що є, то є. Ведмежара, дійсно, скажений. За білого пухнастого ведмедика навіть з величезною натяжкою не зійде.

Проте й Гліб не з тих, хто без бою поступається своєю територією.

- Тоді ви обидва добряче поцапалися. Глібе, я б на майбутнє хотіла попросити - не накидатися на Дарського. Йому теж забороню нападати та лаятись.

- Краще б я його не бачив біля тебе, - хитає головою, не радіючи моїй пропозиції.

Обертаюся на знайомі гучні голоси. Ось і згадали! Ось і приманили!

Так і знала, що навіть слово «футболісти» вголос вимовляти небезпечно. Не доведе до добра!

У кафе заходять дві парочки. Я відразу впізнаю в цих парах Артема і Іллю. Дівчата з ними вродливі, не виглядають ображеними пихатими хлопцями, як повинні на думку міченого плавця-кандидата.

- Глібе, пригнися зі мною, будь ласка, - повільно сповзаю по стільцю на підлогу.

- Аліно, що сталося?

- Там вони. Давай хоча б сьогодні обійдемося без розбірок?

- Еге, бачу, вони зайняли дальній столик. Але чому саме ми повинні ховатися? Нехай самі від нас тікають!

Ох, з чемпіонами домовлятися нелегко.

- Під столом морозиво теж смачне. Тобі тільки здається, що ти бачиш двох із команди. Решта певно бовтаються неподалік. І тільки нас помітять, кинуть клич у свій чат, як тут же всім складом бідне кафе рознесуть.

Трохи подумавши, Гліб до мене спускається в укриття.

- Тільки тому що ти просиш, моя чарівна рятівнице. Інакше б не переховувався. Нехай лише сунуться, - гнівно смикає головою у бік столика знайомих ворогів.

Поки ми вдвох ласували моїм прихопленим зі столу морозивом, звільнилося місце за баром, на яке закритий огляд для футболістів. Перебігаємо туди. Обережно виглядаю. Фу-ух! Здається, вони нічого не помічають, крім своїх дівчат. Навіть вираз облич змінився. На роботі не бачила їх такими розслабленими і романтичними. От що кохання робить з людьми.

Хотілося б і мені коли-небудь стати теж коханою…

Непомітно вибралися з кафе, прогулялися ще вечірніми вуличками. Гліб рвався провести мене додому, ледве вмовила розлучитися на зупинці. Не можу я плавцем ризикувати. Це футболісти до мого тата звичні. А для підкорювача водних стихій, знайомство може закінчитися стресом.

У думках після побачення залишається багато приємних спогадів. Який же все-таки Гліб уважний, він не давав мені нудьгувати, навіть дозволив затягнути його під стіл. Не тиснув авторитетом, як деякі. У кінці потягнувся поцілувати, але я зніяковіла і щоку підставила. Поки не визначуся, ніяких поцілунків.

Це також і Ведмедя стосується! Нахабний такий, як ніби-то питає.

Затьмарили побачення колишні дівчата Гліба. Але хіба немає екс подружок у Дарського? Повно, хоч він не зізнається. Теж такі стервозні, жах. Тому мінус є, але для обох, а не тільки для чемпіона з плавання.

Та що про хлопців казати. Навіть мене не можна назвати повністю чесною. Намагалася не брехати. Але промовчала ж, що наступне побачення відбудеться з Ведмедем.

Страшнувато після масажу. Раптом виявиться, що краще б сходила ще раз на каток з колишніми Гліба?...