Роздiл 24

Повертаюся до друзів, вони бурхливо обговорюють, що зі мною робити, таким постраждалим. Знали б вони, чого саме я хочу!

- Міхо, ти збираєшся нам пояснювати, що сталося? - помічаючи мене, чіпляється Арс.

- І чому ти не мені написав? Чому вибрав Арса? - Назара і це турбує.

Складні питання, чому, та чому…

Вибирав не я, кому писати. Ще пощастило, що Аліна не вибрала з команди когось іншого. Ці двоє для мене найближчі. Ну так вийшло. Тим паче вони мої однокурсники. І не зазіхають на мої ворота! Що теж у моєму випадку важливо. Тому до них більше довіри.

Все одно немає бажання зізнаватися. Тільки не в тому, що мене обдурила дівчинка. Як останнього дурня обвела навколо маленького пальчика.

- Міхо, ти казати хоч щось нарешті збираєшся?

Га? Щось знову казати? Наговорився вже. Поки кликав Аліну, трохи голос не зірвав.

У-у... яка жорстока. Навіть татусь її б так не вчинив! Ну, мені не робив масаж Самвел Маратович, все-таки порівнювати складно. Та я б і не дався. Чур мене, чур!

- На мене це... напали, - прикладаю до чола долоню, і падаю на найближчий крісло-мішок. - Дякую, що допомогли. Тепер йдіть собі. Дайте на самоті з лихом побути.

Ніхто навіть не рушив до виходу.

- Чому тоді не помітно погрому? І хто з грабіжників дбайливо ключі кладе під килимок? Міхо, зізнавайся, куди знову втрапив?

- Я знаю! Знаю! - Назар так заволав, що мій сом тепер три дні з укриття не вилізе. - Тебе вистежили плавці! Так? Моя інтуїція вірно спрацювала?

- Почекай, а навіщо б вони його роздягали? Гей, Міхо, ти часом не в рольові ігри розважався з однією з подружок? - осіняє Арса, що ближче до масажу, ніж просто грабіж.

Стільки версій відразу на таці. Отакі вони, справжні друзяки!

- Ні, плавцям я не по зубах. І жодній дівчині б я не дав себе зв'язувати, - гордість не дозволяє прийняти ні те ні інше. - Це все через батька. Хотіли налякати, щоб вплинути на справу. Подільника рятують, от і вийшли на прокурорського сина. Та ви не переймайтеся, вони отримають своє.

На обличчях друзів посилюється підозрілість.

- Чому ти тоді не батькові написав?

- І чому ти досі без особистої охорони?

О, починають докопуватися. Пригадали, що кілька разів батько діставав мене з підкріпленням. Бувало, що ходили за мною по п'ятах цілою свитою, коли надто небезпечні кримінальні особистості попадалися прокурору Дарському.

- Бо він міг пропустити, сидить на важливій нараді. А часу була одна хвилина, поки вони наздогнали мене.

- З червоним шарфиком і пляшкою олійки? - примружується Назар, ото вже спостережливий.

- Олією вони відбитки прибирали. Що незрозумілого? І досить чіплятися до кольору шарфика! Все добре зі мною, справді. Злочинців спіймають, покарають. Ще приїду в ділянку і додам їм від себе. Не винен же я, що народився у прокурора.

Так, відмінна вийшла легенда. Раніше не раз виручали історії про батька. Частково правда є, але якщо треба, як тут не скористатися. Краще нехай нападає банда головорізів, ніж довбануті плавці або гарненькі дівчата з міцними мотузками.

І тільки Назар з Арсом розслаблено впали на крісла, відчепилися з питаннями, як у вхідні двері починають стукати. Дзвінок відключений. Хапаю телефон - повністю розрядився.

Друзі підскакують з виряченими очима.

- Ти на когось чекаєш?

- Е-е... - начебто ні, махаю головою.

Але тут така обнадійлива думка зародилась. Раптом сумління у Аліни прокинулося? Що робити, якщо Зірочка повністю не кинула мене?

Тоді друзі особливо недоречно!

- Злочинці могли повернутися, - Назар хапає мій найцінніший і найважчий кубок.

- Угу, передумали і повернулися добити, - Арс теж озброюється десятикілограмовою гантелею, знімаючи з тренажера. В іншу руку бере стілець.

Вони гірше грабіжників зараз рознесуть моє лігво.

- Я перший, почекайте, - біжу відкривати, для вигляду з битою.

- Ні, ти що? Не підходь близько до дверей!

- Раптом у них заряджена зброя!

Цей вечір моєї ганьби хоч коли-небудь закінчиться?!

Стільки стресу для мене і молодшого ведмедя!

Включаю пультом екран. З'являється зображення всієї під'їзної території мого поверху, і того, хто топчеться під моїми дверима.