Роздiл 23/1

Мишко

Вона там потонула, чи що? У мене вже руки затекли, смикаю, але звільнитися поки не виходить. Можу вирвати, якщо додам зусилля, тільки тоді разом з ліжковими ніжками. На поклик Аліна не відгукується. Та якщо вода шумить, тоді може не чути. Але чому так довго возиться, чорт забирай!

Пробую рівно дихати, відволікатися. Ще трохи можна ж й почекати. Заради найсмачнішої частини продовження, згоден на багато що. Досі дивуюся, як донька тренера зважилася так швидко перейти від побачень у стилі кіношка-морозиво до більш гарячої і приємної зустрічі? Така недоторкана здавалася, а тут розійшлася, трохи плавок мене не позбавила.

Думаючи про вередливу карооку Зірочку, лежу та посміхаюся задоволений як слон. І байдуже, що мої друзі не знають про наше побачення. Цього разу я приховав від усіх. Думав, розігрує дівчисько, втече. А ні ж, сама до мене в лапи... в сенсі, в гості приїхала...

Так, суперечка нікуди не дівається. Але щоб мені на чемпіонаті вдавитися м'ячем, з кожним днем до неї тягне сильніше й сильніше. Про колишніх дівчат і думати забув, хоч із суперечкою, хоч без, я хочу отримати її. Молодший Ведмідь не дасть збрехати, йому прикидатися не треба. Алінка занадто для мене незвичайна дівчина. Її непередбачуваність часто плутає і бентежить стратегію. Та плювати, важливо, що я зараз покажу себе неперевершеним масажистом. А за те що так довго у ванній стирчала, зажадаю палкий поцілунок!

- Алінко, виходь! Зараз прилечу до тебе разом з ліжком! - кричу на всю квартиру.

Дивно… Гримання дверей з ванної не чув, кроки рухаються звідкись далі, і не такі легкі, як у дівчини, а рішучий тупіт, схожий на біг у кросівках.

- Міхо! Міхо-о-о! Де ти?

- Ліжко у нього в спальні. Отже, далі! Швидше!

Мені ж не могли примаритися захекані голоси Арса і Назара? Я нікого не запрошував. Вхідні двері надійно замкнув. Хто їх пустив?! Нехай валять звідси. Я хочу бачити тільки Алінку.

- Дідько! На нього напали! - злякано кричить Назар, забігаючи в мою спальню.

- Міхо-Міхо, ти живий? Назар, біжи за ножем!

- Ви прирізати мене збираєтеся? - розлючено гарчу, поки не усвідомлюючи, якого біса вони раптом приперлися.

- Він марить, могли чимось накачати, зв'язати, а потім обікрасти, - Арс, як завжди, тішить логікою. - Друже, тримайся, ми тебе врятуємо! - обіцяє, тицяючи пальцями куди попало в мою шию.

- Пульс не там, дурень, - починаю стогнати з розумінням, що друзі не могли б стати просто налякані ні з того ні з чого. Вони не з полохливих.

Чому не дзвонили? І взагалі, де мій телефон?

А найголовніше, де моя Аліна?!

- Все, зараз звільнимо. Арсе, ти руки, я - ноги.

Друзі дуже швидко розрізають мотузки, допомагаючи піднятися.

- Тебе обікрали?

- Давай відразу перевіримо?

Нічого не відповідаю непроханим друзям, відштовхую їх, і біжу у напрямку до ванної. Відкрито. І навіть натяку немає, щоб тут недавно приймала душ дівчина... Взагалі нічого такого. Бігаю по всій квартирі, шукаю сліди. Аліни ніде немає. Зникла, як ніби безслідно.

- Міхо, часто покліпай, покажи зіниці? - Назар намагається в мої очі зазирнути.

- Добре все зі мною! - гарчу та б'ю по стіні кулаком. Накриває від злості, мізки закипають від сказу.

- Еге, помітно, - киває Арс. - Ти мені пишеш, щоб звільнив тебе, ключ залишаєш під килимком. Ми з Назаром у тренажерці якраз були разом. Зірвалися, покидали там все, мчали до тебе. На дзвінки ти ж більше не відповідав.

- Ну, я підозрював, що ти нас можеш розігрувати. Але ти б сам себе так не зв'язав, ще й червоний шарфик намотав на голову, - міркує Назар.

- Ось! Шарфик від неї залишився!

Несуся назад у спальню. Хапаю шарфик, принюхуюся. Пахне Аліною. Ще мотузки та пляшечка масажної олії валяється. Не пішла вона безслідно. Роздражнила. Обдурила. Посміялася. Зараза!

Читаю смс-ку для Арса у своєму телефоні. Треба ж, як подбала! Більш спритної брехунки в житті ще не зустрічав!