Роздiл 23

Тільки-но добираюся до низу ведмежої спини, пальці хочуть зісковзнути ще нижче. Зараз, ще трохи. Різко боюся. Виявилося страшніше налаштуватися, ніж уявляла.

Проводжу чергову доріжку, то розминаючи, то погладжуючи у зворотний бік від лопаток до попереку під Мишкове бурмотіння, що після такого масажу - він зобов'язаний мене зробити щасливою. Ну-ну. Нехай здивованою хоча б зробить.

Тим часом знову добираюся до попереку хлопця.

Наказую собі не зупинятися!

Якщо не зараз, то ніколи.

Сповільнююся, погладжуючи з легким маслом, і намагаюся робити вигляд, ніби посковзнулася ненароком, куди не планувала. У масажистів адже буває таке? Так, чому б і ні. Промахи в роботі, вони ж виглядають по-різному. У когось повинні, наприклад, з'їжджати чоловічі боксери.

Збиралася ж плавно трошки ковзнути, а вийшло, що від страху різко за гумку смикаю, оголюючи верхню частину сідниць.

- Очманіти! - скрикую, швидше натягуючи тремтячими руками боксери на місце.

- Очманіти у мене з іншого боку, - підказує Ведмідь напрямок, заворушившись.

Нічого не відповідаю, на автоматі продовжую масажувати, тільки легше, а то руки з незвички втомились. Очі, здається, взагалі майже на лобі. Я в шоці поки що.

Зірка!

Вона є!

Маленька гарна зірочка на правій сідниці Ведмедя. Хочеться ще туди заглянути. Доторкнутися, щоб напевно повірити. Фоточку зробити на пам'ять. Ні, не можна. Подумки б'ю себе по руках. Я ж не збиралася лізти до мітки Гліба. Побачила і досить. Є і є.

О-о, ну як я буду тепер жити, знаючи, що помічені хлопці існують? Як я повинна вибирати? І виявити того, кому мене аби використовувати, а не щиро сприймати.

- Ти мені дірку не протреш там? - вивертає шию Дарський, але не повністю виходить, він же прив'язаний і, мабуть, хоче на волю. - Давай вже змінюватися! Мої руки створені для масажу. Кінчики пальців прямо сверблять, так хочуть торкатися до тебе, розминати, кожен м'яз не залишати без уваги. Гладити, ковзати, розслабляти. Щоб ти добавку сеансу просила!

Моїх вирячених очей Ведмідь не бачить, але я часто кліпаю в паніці, крутячи головою.

- Масаж це серйозно!

- А я ж не жартую. Розв'язуй скоріше, і дізнаєшся, який я неперевершений майстер!

Він точно масаж має на увазі?

Забула, що руки в олії, та схопилася за груди. У моїй уяві чомусь масажем не пахне. Так і бачу, як з диким гарчанням накидається Ведмідь, і на одній спині не зупиниться. Його лапи напевно залізуть... ВСЮДИ.

Ой, матуся рідна! Вже не вийти мені живою з ведмежого барлогу!

Від одних лише нервових думок виникають двоякі відчуття. Засмоктало під ложечкою, це від страху, зрозуміло. Але й підлі мурашки, ніби в передчутті, розійшлися по тілу. Ось і дихання почастішало, начебто бігу. Здається, температура піднімається. Жар у мене, вся палаю.

Отже, справа погана. Не можна мені масажі! Заборонені!

Та чи зрозуміє Ведмідь?

- Алінко, чим довше я нестерпно чекаю, тим довше тебе потім не відпущу, - голос грайливий, але ж загрожує, клацнув зубами.

А я ще досі на його території!

І тільки один варіант бачу вирватися зі спритних збочених лап. Незручно вийде. З іншого боку, сьогодні побачення за моїми лише правилами. Я впоралася, чесно прикладала зусилля. Решту Мишко сам вже вигадав.

- Міш, тобі трошки ще доведеться полежати. Треба після масажу не рухатися, щоб користь посилилася, - обережно прошу, встаючи потихеньку з ліжка.

- Та вистачить з мене користі. Ти мене зцілила, Зірочко! Щоправда, я й не хворів, але зараз готовий гори рухати, або краще масажі взаємні робити.

- Серйозно, трохи так залишся. Мені треба в душ поки збігати, а то я спітніла, бо дуже намагалася тобі догодити.

- Дідько! Без мене в мій душ?! Ну-у навіщо знущаєшся? - стогне, ніби удвох туди треба ходити.

- Не можна?

- Гаразд-гаразд, біжи. Тільки швидко! Все бери там, що знадобиться, не соромся.

Фух, відпустив.

Вилітаю зі спальні. Від нервових потрясінь гублюся у просторі, біжу в інший бік від виходу. Потім повертаюся назад. Дарський дозволив взяти, що мені потрібно. Ось, беру насамперед його телефон.

Пощастило, немає зашифрованого блокування. Заглядаю в контакти. Погана думка вимагає дівчат там пошукати. А потім їх... ні-ні, не зараз. Кожна хвилина на рахунку, я занадто ризикую.

Тремтячою рукою тримаю телефон, серце ніколи ще так шалено не билося. Тому довго нікого не шукаю, тицяю пальцем у перше знайоме ім'я. Арс.

Пишу йому прохання від Міші терміново приїхати, і відчинити двері ключем, знайденим під килимком. Додаю, щоб поквапився, бо я, в сенсі його друг, з ліжка встати не можу.

Все, відправила.

З рештою швидше справляюся. Залишаю ключ. Вірю в Арса. Мчу з двору якомога скоріше на байку. І ще сподіваюся, що помста Ведмедя не буде жорстокою. У нього ж є обидві мітки!

Так, це вже навіть підтверджено. Згадую зірку і посміхаюся. Чесно кажучи, я б засмутилась, якби не виявила. Чомусь особливо сильно хотілося знайти підтвердження у Ведмедя…