Роздiл 22

- Ну, масаж спини, - боязко підтверджую, відходячи від розбурханого Ведмедя на крок.

Він тре вуха. Часто кліпає.

- Це жарт такий? - ніяк повірити не може.

Мені ж і так ніяково пропонувати подібні послуги. Тато б прибив мене, якщо б дізнався. Тими самими руками, в яких засинала. Що я творю? Але пізно вже відступати. Бажання розгадати таємницю мітки сильніше.

- Мишко, я серйозно назвала, чим обираю зайнятися, - намагаюся хоробріше продовжувати, борючись з бажанням під стендом провалитися. - Якщо ти дозволиш, тоді з мене масаж. Місце тільки ти вибираєш. - У мене просто немає варіантів, не на лавочці ж робити на вулиці, а в футбольному клубі занадто ризиковано.

Очманілий Ведмідь тре розгублено лоб. Схоже, я довела хлопця до шокованого потрясіння сьогоднішнім вибором.

- Почекай-но, Алінко. Зараз повернуся, - попереджає, але нікуди не йде, а тільки відвертається.

- А на що чекати?

- Я зараз, у думках покричу!

Через хвилину повертається. Очманіла розгубленість пропала. З'явився пекучий вогник у потемнілих очах, посмішка до вух розтягнулася, як ніби в передчутті. Можливо, Дарський міг би пустити лапи в хід, помітно, ледве стримується. Але ми не одні, в кінці залу базікають охоронці, поглядаючи на нас. Та й увійде в будь-яку мить, хто завгодно. Не те місце, щоб обійматися. Добре, що це розуміє і він.

Раптом посмішка з Ведмедя сповзає.

- А чим ти будеш робити масаж? Не розпеченими цвяхами, випадково?

Ой-ой, як ми бережемо своє розкішне треноване тіло!

- Руками. Чистими. Все за правилами зроблю.

Дарський видихає і знову радісно посміхається. Мені подобається більше, коли він такий, усміхнений, задоволений, а не сердитий тиранище. Навіть мене ось заразив, я теж скромно заусміхалася.

- Зірочко, я буду щасливий підставити для тебе свою спину і не тільки, - зіщуленим оком підморгує. - Влаштуємо приголомшливий вечір у мене вдома. Ти зробиш масаж мені, потім я тобі, потім... ну потім розберемося. Обіцяю, тобі все сподобається!

Еге, розбереться він. Стільки планів вже в голові збоченій.

Терміново пожежу гасіть, бо у нас тут цілий Ведмідь задимився!

- Почнемо все ж з тебе. І щодо моїх умов, ти повинен тоді на них погодитися, - друга частина програми, до неї переходжу: - під час масажу твої руки і ноги будуть зв'язані, очі прикриті. Мені так легше налаштуватися. Тобі ж все одно лежати і насолоджуватися.

- Та-ак... ми будемо удвох... Замовлю романтичну вечерю.

Здається, Мишко мене більше не чує.

- Але ти ж не відмовишся?

- Смієшся, чи що, Зірочко? Я на таймер зараз заведу наш час масажу, щоб бачити, як секунди з хвилинами наближають нас до шаленого задоволення!

- Тихіше ти, - шиплю на нього.

- Ух! Складно не кричати, а ще складніше знаєш, що? - нахиляє голову нижче.

- Що?

- Не торкатися до тебе і не цілувати. Це, чорт забирай, нестерпно, - стискає щелепи.

Здригаюся, ховаючи всередині зрадницьке тремтіння з глибокими зітханнями. Треба не забувати про важливе - не розслаблятися, не задивлятися, не заслуховуватися.

От щойно дала слабину, піддаючись Ведмежій спокусі. Адже він такі солодкі слівця певно заливав у вуха багатьом. А чи зможе стати тим самим особливим для мене? Бачити в мені не лише об'єкт для втамування збоченого голоду?

Таймер включився. Мишко натиснув старт при мені в телефоні. Щедро пообіцяв присвятити мені крутезне тренування та й взагалі всі травинки на полі. Почали сходитися хлопці з його команди. І я втекла до буфету перевести дух.

Повертаюся з буфету, коли тато загнав своїх футболістів на тренування. Прошу чергового з охорони Вадима доглянути ще трохи за постом. Знову тікаю, але тепер у підвальне приміщення. Риюся там у пошуках потрібних речей. Чого тільки немає - м'ячі, сітки, старі тренажери, меблі, господарські мішки і мотузки.

Ось воно!

Останнє мені й треба. Хапаю два мотка мотузок. Олію для масажу купила по дорозі на роботу, шарфик із дому взяла, хоч і не впевнена була, чи наважуся на найнебезпечнішу ідею... Зважилася. Хвилююче тепер. Тим паче потрапити в особистий барліг до Ведмедя.

Чітко за таймером зустрічаємося на парковці перед третім побаченням. Ні, я б так не називала. Дарському все одно не доведеш. Тому плутаюся вже як називати. Він їде попереду, я слідом на байку. Олійка, шарфик і мотузка зі мною. Ох, відчуваю, незабутнє вийде побачення.