Роздiл 20

Аліна

Взагалі-то, це я покликала Ведмедя відійти на розмову, а не він мене. З боку виглядає інакше, мене нахабно тягнуть кудись, розштовхуючи всіх на шляху. З ведмежої лапи не вирватися. Міцно схопився та навіть не обернувся жодного разу, раптом я спіткнулася і зараз впаду.

Так ми вибираємося з галасливого залу в слабо освітлений коридорчик з лампами у вигляді романтичних ліхтариків. Міша не відразу кричати починає, спочатку важко дихає, люто, просвердлюючи пекучим поглядом клеймо мені прямо на лобі. Беру розмову в свої руки, якщо вже покликала, треба питання спокійно вирішувати.

- Мишко, тобі треба вибачитися перед плавцями…

- Чого-о треба?! - лютим гарчанням лякає.

Гаразд, перший пункт пропустимо, все-таки і Гліба люб'язним з ним не назвеш. Обидва моїх мічених гордовиті самці та швидкі на розбірки.

- Хочу, щоб ти мене правильно зрозумів. Ми з тобою знайомі недавно, побували навіть разом на акціях. Але ж я і з Глібом знайома, з ним я теж маю право проводити час. Він для мене... - думаю, як назвати вірніше, - він друг, ми встигли подружитися на пляжі. Я і так збиралася додому через годинку поїхати.

Ведмідь ще більше хмуриться від моїх слів.

- А чому мене друзі не лапають і не запрошують на танці?

- Для цього у тебе є подружки. Ось чому!

- Ну знаєш, Алінко. Я на таке не ведуся, ти прямо зараз вирушаєш додому.

- І хто ти такий, щоб мною командувати?

- Точно не друг, вже повір мені, - невесело посміхається. - То давай додому відвезу? Батьки хвилюватися не будуть, і тобі не варто час проводити в довбаній компашці амфібій.

- Ні, я нікуди не поїду.

Підкидаю підборіддя, нічого командувати. Знову Ведмідь нахабніє!

- Не поїдеш?

- Ні, - ще й головою мотаю, не дочекається. Відступаю крок за кроком до стіни, поки повністю не прилипаю спиною до прохолодної поверхні.

- Тоді залишайся, - несподівано дозволяє.

- З чого це раптом? - дивуюся його швидким змінам рішень. То заберу, то залишайся, що він ще збирається викинути?!

Міша, не відриваючи чіпкого погляду, в одну мить стає ближче, втискаючи в стіну ще щільніше мене.

- Можеш, не поспішати, Зірочко. Бо якщо залишишся, то тільки зі мною, - хрипко вимовляє, і далі таке... таке викидає!

Ведмідь нападає жадібно і по-звірячому на мої губи. Так несамовито, шалено і гаряче! У мене від обурення перехоплює подих, а потім я хочу закричати, а потім припинити піддаватися Ведмедю.

Але він так вміло цілується, немов хоче обпалити, привласнити, і в той же час, змусити мене всім тілом тремтіти. Я пручаюся, штовхаюся, але Мишка мої поштовхи взагалі не хвилюють, зате мої губи навіть дуже, бо відірватися не може, і таке витворяє, що я мимоволі схлипую, дозволяючи продовжити поцілунок. Самий раптовий і запаморочливий поцілунок у моєму житті. Сотні тисяч мурашок вибухають у мені на підтвердження…

- Ти смачна, Зірочко. Моя солодка дівчинка, - біля вуха чую задоволене муркотіння Ведмедя, і гострими голочками відчуваються його легкі поцілунки, якими обсипає моє обличчя. Поки не прийшла до тями до кінця, насолоджуюся.

- М? Ти серйозно? - намагаюся кліпати, та й слова з мене повільно тягнуться.

- Ще й як серйозно. Хочу, щоб ти стала моєю дівчиною. І тільки моєю прямо зараз! - з натиском у кінці додає.

Що він хоче? Мене-е? Струшую головою. Чарівна пелена перед очима розсіюється від командних ноток знахабнілого воротаря.

Напав у загальному залі на Гліба, потім на мої губи, тепер ще й побажаннями хоче добити.

- Бажати не шкідливо, Ведмедю! - ображено вигукую, штовхаючись. - Відійди від мене! Я сама вирішу, коли мені та з ким почати зустрічатися.

- Давай зі мною? - навіть оком цей нахаба не моргнув, себе пропонуючи.

- Казала ж, не зараз. У мене все складніше, ніж у нормальних дівчат. Деякі нюанси є.

- Аа! То ось що мене нестримно тягне до тебе, - Ведмедь знову міцно лапами стискає в обіймах. - Моя дорогоцінна Зірочка з чарівними нюансами. Ух, як заводить!

Пф-ф!

Ну що за людина така, з усього знайде, чому тішитись.

Проте у мене реальні нюанси. Вони не дають мені спокою. Навіть зараз, я дивлюся на Ведмедя, після поцілунку губи приємно печуть, і нестерпно хочеться знайти в ньому відповідь, що особливо хвилює…

- Мишко, ти чув, що у людей бувають родимі плями?

Великі зелені очі хлопця здивовано ширше розплющуються.

- Я ще чув, що між поцілунками небажані перерви довше трьох хвилин, - і тягнеться до моїх губ, як ніби там для нього блимає запрошення.

Не блимає!

Щільно губи змикаю.

- Відверто відповідай? Які у тебе є відмітини...

Ведмідь швидко відривається від мене, і останні слова потопають у новому галасі.

- Вони тут! - вигукує один з плавців.

Ось і Гліб з'являється з Тимуром та іншими друзями.

- Чуєш, футболісте, досить вже затримувати дівчину! - грізно звертається до Міші. - Аліно, ви все з'ясувати? Він не пускає тебе?

Звісно ж, мені ніхто не дає відповідати і розрулювати напружене становище. Якщо поруч Ведмідь, то наче він лише має вирішувати!