Роздiл 19

Мишко

Скільки можна набридати? Дістали вже! Їду від батьків додому, а друзі, які проводять час у клубі, дошкуляють мені повідомленнями. Хех. Ясна річ. Не вистачає мене, от нехай самі себе тепер розважають. Я знайду набагато корисніше заняття, ніж слухати ритмічну музичку, наїдатися смачними стравами, напиватися чимось ще, а можливо, провести спекотну ніч з гарненькою дівчиною.

Ніколи мені!

Я полицю зібрався лагодити!

Хм-м... згадую, що у мене немає в квартирі зламаних полиць. То нічого, це зовсім не перешкода. Гепну разок кулаком, а потім і лагодити буду.

Насправді, друзяки з команди запрошували мене. Півдня піти з ними вмовляли. Але я ні в яку. Зарікся після минулого разу. З ними ж піди, і почнуть - підстьобувати на тему суперечки, дражнити, намагатися зламати мою віру в себе. От виграю, тоді зберемося, ось тоді я знайду, що команді сказати, а деяких подражнити своїм призом у відповідь. Поки у мене є полиця. І у мене все гаразд, чорт забирай!

Заїжджаю на підземну парковку. Збираюся з машини вилазити. І знову це остогидле пім-пім. Треба було раніше режим “вібро” відключити. Зараз пошлю до дідька того, хто написав останній, потім і відключу.

Заходжу в повідомлення... Останнє прилетіло від Назара дві секунди тому.

“Міх, ти таке пропустив! Тримайся, брате, без воріт люди теж непогано живуть”.

І коротке відео…

Вдивляюся, стільки людей, за кадром відразу впізнаю регіт команди. Я це іржання ні з яким іншим не переплутаю. Об'єктив наближається. Аліна? Справді, вона! Руки склала на чиїсь плечі, погойдується в такт музики з мрійливою посмішкою на обличчі, схоже, всім задоволена. Наступним ракурсом відкривається той, до кого дівчина притискається.

Щоб мені свої кросівки зжерти! Це ж той перець зі зграї амфібій!

У Назара переривається зйомка. Заглядаю в наступні повідомлення, багато надсилали одночасно з ним. На всіх парочка Аліни і плавця, а на відео від Дімона, яке трохи пізніше додалося, він бере доньку тренера на руки і забирає.

“Міхо, ти мене потренуєш на воротах стояти?”

“Ми бачимо, як дівчина поспішає тобі у коханні зізнатися”.

"Два побачення було, казав? То мабуть, Аліна переплутала, з ким вирушати на третє”.

“Міхо, ну годі брехати. Здавайся, та й все".

Коментарі до фото і відео теж додаються.

Б'юся об кермо головою. Та що за трясця! З горла виривається люте гарчання.

Гр-р-р!!! Чого їй зі мною не вистачало? Навіщо їй здався той плавець? Зі мною не танцювала, зате з ним пішла. Гаразд би, донечку тренера тягнуло до протилежностей. Ну знайшла б розумника ботанського, ну я б йому розповів, що та як, подарував би парою книжок у голову. Мирна розмова з розумними людьми. Ні, і це не в дусі Аліни.

Лаюся, гарчу і, розвертаючись, мчу в напрямку клубу. Я живу в центрі, від мене недалеко. Через п'ять хвилин паркуюся там, куди сьогодні не збирався. Хотів адже хоч один вечір з користю провести. Але нічого, замість полиці отримає в пику амфібія!

Піднімаюся на другий поверх. Ще знайди у величезному залі, куди біс водяний затягнув мою неслухняну Зірочку. Де вони? Де? Кидаюся від столу до столу, серед парочок не помічаю. Попадається моя команда в поле зору. Ну це зрозуміло, ми завжди там забиваємо місця. Своїм киваю коротко, мовляв, не до вас, відваліть, і рішуче просуваюся далі по залу.

На іншому кінці знаходжу доньку тренера, але не удвох з довбанутим, обіймаючим її за плечі, плавцем, а з цілою компашкою водоплавних. І дівчина ще одна з ними. У мене зводить зуби від люті, що Аліна настільки зблизилася з ним.

Я згадував про неї часто після кінотеатру. А вона, зараза така, думала постійно про нього?! Мене ще в непостійності звинувачувала.

Проте більше я злий на плавця.

Серйозно, його зябра в небезпеці!

- О, як ми весело відпочиваємо, - нахабно навалююся на їхній стіл. - Закусок щось замало. Замовте мені чогось гостренького. Піца охолола, фу, люблю гаряче, - жбурляю відкусаний шматок влучно в тарілку прилиплої до Аліни амфібії, щоб граблі швидше від неї прибрав. У цей час жадібно дивлюся на неї.

- Ведмідь? - ахає донька тренера, підстрибуючи на стільці, як ніби від жаху.

Впізнала, дякую тобі, мила дівчинко.

- То ось він який! - лунає із захопленням від другої дівчини, так розумію, подружка Аліни.

На мене всі плавці повертаються, а головний, він же перший у черзі на мій кулак, розлючено скалячись, встає.

- Вали звідси. Тебе не запрошували.

- Це даремно. Подивіться уважніше, на мене є запрошення.

Ближче підходжу, щоб Аліну тримати перед очима.