Роздiл 12

Аліна

За сніданком тато знову перевіряє останні спортивні новини. Матуся приготувала млинці, ставить на стіл і сідає поруч зі мною.

- Ти так на роботі цій затримуєшся. А може, ну її, донечко. Після навчання ще напрацюєшся, набридне, - турбується мама, мабуть, помітила синці у мене під очима.

Погано спала вночі. Події вчорашнього вечора до нервового тремтіння довели. Замість сну, довго-довго переверталася, все згадувала.

Треба ж, як невчасно лопнула шина. І Ведмідь... адже він не кинув у біді. Але навіщо йому я? Популярний, навіть занадто привабливий хлопець. А язик який підвішений, з ним час пролітає в одну мить. Рідкісний брехун. Безсоромний нахаба. О так, він впевнений у собі на всі сто. Не те що я, часто у всьому сумніваюся. І зі знаками цими смикаюся. Мітки шукаю. До чого ж я дурна.

- Мам, я буду працювати, як і домовлялися. Потім переїду від вас, і продовжу ще підробляти.

Мітки мітками, а майбутнє я тверезо планую.

- Знову починається, - тато відривається від ноутбука. - Ну яка тебе блоха вкусила? Чи думаєш, без нас буде легко?

- Ні, але спробувати ж треба.

- І куди ти збираєшся? - охає мама.

- Ну... куди-небудь. У студентському гуртожитку поживу.

Мама ще голосніше охає. Тато за свисток хапається. Ой-ой, все. Бідні мої вуха.

- Здуріла зовсім? Який до біса гуртожиток? Пригод захотілося на дупу?

- Тато, не кричи, - я не збираюся здаватися. - У мене там живуть однокурсники.

- От і нехай собі живуть, - хмикає батько з роздратуванням. - Вони мої діти? Серед них є моя дівчинка Омарова?

- Я не маленька вже! - теж підвищую голос.

- Самвеле, заспокойся. Алінко, ми ж хвилюємося, - мама пробує нас втихомирити.

- Мені дев'ятнадцять, якщо що.

Уточнюю, а то раптом забули.

- Дев'ятнадцять, це ж не двадцять, - розсудивши так, хитає мама головою.

- Звісно, а в двадцять скажете, що це не тридцять. Потім, що не п'ятдесят. Сестра переїхала, я теж би хотіла спробувати!

Тато нахиляється над столом, намагається натиснути грізним поглядом. Але мене цим не накаляти, бо я теж Омарова. Нехай його футболісти і конкуренти бояться.

- Твоя сестра переїхала після весілля. Твоя мати переїхала від батьків після весілля. Про тіток і бабусь ще продовжувати?

- Ні, не треба. Сто разів вже чула.

Гірко зітхаю, відкушую млинець. Всі родини як родини, а мої ніби досі в горах живуть, де зустрічається за день більше овець, ніж людей.

- От і не вигадуй нічого зайвого. Ми і так тобі багато свободи даємо.

Еге-еге, посиділа б я вчора в піцерії з Ведмедем. Тато був на зустрічі з другом, мама у сестри. Випадково попався вільний вечір, тому ніхто не кинувся на пошуки. В інший час прикриватися можу старшою сестрою і подругою, і то з обережністю. Всі мої пересування під невсипущим контролем.

- Але ми ж домовлялися, - не можу я закрити наболілу тему. - Якщо я добре проявлю себе на роботі, тоді хоча б тимчасово переїду від вас. Можу не в гуртожиток, а квартиру буду знімати. Думаєте, рідко буду приїжджати до вас?

- Знаєш, що я думаю? - тато знову заводиться.

І все, він знову хапає свисток. У мене тут не дім, а футбольне поле в якійсь божевільні. Мама біжить із заспокійливими краплями, татові відразу в чай виливає з флакона.

Я беру чашку з какао однією рукою, другою, притискаю до себе тарілку з млинцями. Тікаю в свою кімнату. Так опікують, що й не поснідати. По дорозі чую, як мама заспокоює тата, пояснюючи, що я все ж підросла і наречений коли-небудь з'явиться.

- Тоді нехай з'являється міцним і ударостійким. Кому попало, я нашу молодшу принцесу не віддам. А якщо образить її, то ти мене знаєш!

Снідаю у своїй спальні. Тато щось зовсім розійшовся. Він же не розуміє, що мені і так нелегко. Спочатку відшукай наречених з мітками, потім з'ясуй, хто з них хто. І в кінці мій тато пристрелить обох. Ну і за що це все? Як мені жити?!

Інна кличе поїхати разом на пляж. Вдома вихідний не хочеться просиджувати. Тим паче мама дістала альбоми, зібралася мені лекцію прочитати про сімейні традиції. Закидаю в пляжну сумку воду, купальник, рушник. І з рюкзаком на плечі біжу, біжу, біжу прямісінько до байку. Мені потрібна термінова допомога подружки.