Роздiл 11

Михайло

- Відпусти, - брикається Аліна. - Не промовляй бiльше це слово вголос! Краще думай, як цілим додому дістатися.

Ото завелася. Така кумедна дівчинка.

- Та куди ж я подінуся? У мене міцна шкура, влучні очі й гострий нюх. Перед тобою, Аліно, не хлюпик якийсь. Схоже ти не звикла до безстрашних і витривалих хлопців.

О, як сказав. Прямо собою пишаюсь. Груди розправляю вперед. Радій, дівчинко, що цілий вечір лише тобі присвячую.

Втім, радості на її схвильованому личку не спостерігається. Що дивно! Поглядає на мене, закушує то верхню, то нижню губу, відводить погляд до вікна час від часу.

Поки донька тренера доїдає десерт, я відлучаюся недалеко, наглядаючи, щоб вона не втекла. Швидко оплачую замовлення. І ще про деякі послуги прошу офіціантку, щедро залишаючи чайові.

Повертаюся за стіл. Аліна мені намагається всунути гроші, витрушуючи все з гаманця. І турботлива, і добра. Он яка гарнюня. Тільки шкідливості забагато.

- Сказав же, нам подарунок зробили.

- Мишко, такого не буває. Я спостерігала за іншими столиками, з них гроші брали. А я тобі піцу повинна.

Ну що ж, план заманити її хоч кудись спрацював. Але не брати ж з дівчини гроші. До такого я взагалі не звик. Довелося на ходу дещо цікавеньке вигадувати.

Натискаю на кнопку виклику офіціанта.

- Вам щось ще принести? - миттю підбігає співробітниця піцерії до нашого столика.

Аліна мотає головою.

- Ні, дякую. Можна рахунок?

- Та ви ж за рахунок закладу у нас, - підтверджує мої слова офіціантка.

- І чому саме ми? - Аліна уточнює з подивом, розорюючи ширше очі.

Офіціантка, скосившись на мене, пояснює з привітною посмішкою:

- У нас проходить акція. Безкоштовна вечеря для тисячної парочки місяця. Вітаю! Ви вибрали вдале місце і час для побачення. Акція діє лише для парочок.

- От пощастило як! - підкидаю руки до стелі, немов кращої новини за три роки не чув.

Я бачу, що Аліна хотіла б прояснити ситуацію. Відкриває рота, закриває, червоніє. Після відходу офіціантки, сама мене смикає за руку.

- Треба було зізнатися, напевно, що ми не парочка, - сумніви відчуваються в її голосі. - Але я так люблю всякі незвичайні акції. От не очікуєш нічого подібного і хоп, воно саме до тебе в руки йде.

Так-так-так, Аліночко. Всі дива до твоїх ніг, моя ж ти Зірочко.

- Ну було б нерозумно відмовлятися, - продовжує перейматися дівчина. - А брехати теж неправильно. Раптом ми забрали вечерю в іншої справжньої тисячної парочки?

- Ще чого. Просто визнай, що побувала зі мною на першому побаченні. Тоді сумління відразу очиститься. І тоді ти зрозумієш, як можна чудово проводити час з везучим хлопцем. У сенсі, зі мною, - в кінці уточнюю, щоб не переплутала.

- Гаразд, визнаю заради акції. Але не тисни на мене з другим побаченням.

Разом встаємо і на вихід йдемо.

- Окей, сьогодні не буду. Завтра не обіцяю, могу не стриматися. Бо я скучити буду, - даю зрозуміти, наскільки я серйозно налаштований.

- Завтра можна, ні в чому собі не відмовляй. У мене ж буде вихідний від Ведмедів!

Стримую гарчання, спостерігаючи, як Аліна, зметнувши копицею кучерявого волосся, стрибає на байк і зривається з місця. Далеко не втече. Я знаю приблизно, де живе тренер. Заводжу свій мерс і об'їзними шляхами доїжджаю до повороту до будинку Аліни.

Незабаром з'являється вона. Повз не проїхала. Вже непоганий знак. Зупинилася, щоправда, не злазячи з байка. Мабуть, не ризикує.

- Мишко, ти обіцяв на сьогодні не тиснути, - ось уже потішно обурюється.

Зберігаю серйозним обличчя.

- Я повинен був перевірити, що ти доберешся добре додому. Чи міг я кинути дівчину посеред міста після побачення?

- Це ти всім своїм дівчатам говориш? А вони що? Клюють?

- Яким ще дівчатам?

- Тобі краще знати, - Аліна сердито пирхає. - Одну я запам'ятала, але й інші до клубу приходили, питали про тебе, пропустити благали.

Ревнує, чи що? Хех.

- Немає у мене ніяких дівчат. Я вірний Ведмідь, не гулящий, - роблю очі чесними-чесними.

- Я бачила їх! Вони є!

Тьху ти. Вся в татка донечка вперта.

- А, та то сусідки приходять, то сестри, то однокласниці. Вільний Ведмідь перед тобою, не сумнівайся ні в чому. Я ж не винен, що всі зі мною дружать.

Угу-угу, знаю я, як ви спекотно дружите - читається у недовірливому погляді Аліни.

- Справді, відчепися, Мишко. Мені потрібен час. Треба подумати, з'ясувати для себе дещо важливе. Для тебе все просто, але не для мене.

Висловилася, і рвонула вже до свого дому. Наближатися мені туди точно не можна. Якщо засвічуся під камерами, то у Самвела Маратовича з'явиться до мене багато питань.