Роздiл 8/1

Після тренування футболісти залітають до клубу. Повернулися, то йдіть собі далі в роздягальню. Проте вони не поспішають, чомусь регочуть між собою та спостерігають, як до мене впевненою ходою Ведмідь наближається.

Що відбувається, хто б повідомив. Втім, і так все ясно. Тато казав, що нарешті зібрався відмінний склад його гравців, великі на них покладає надії. І при цьому інколи, коли сердиться, називає їх роздовбаями та розпещеними синками, і що якісного батога на них не вистачає.

З привітом вони всі, що ще розуміти.

- У вас тут збори? - різко питаю.

- Немає ніяких зборів. Валіть звідси!

Міша знову вирішив мені допомагати. Але я його теж мала на увазі. Нехай разом з дружками провалює. Зібралися тут, а мені червоній від незручності. Стільки здоровенних хлопців і одна беззахисна я.

- Алі-іно, - Ведмідь моє ім'я співуче вимовляє, знову навалюючись на бідну стійку мого робочого місця. - Сумувала без мене?

- Ні, відпочивала.

Команда ще голосніше сміється. Наче вистава для них.

- Не звертай на дурнів уваги, - киває Міша за спину. - Це для тебе.

Простягає руку і розкриває велику долоню, звідти випадає бутончік червоної троянди. У першу мить гублюся, несподівано…

- Побачив і згадав про тебе, - і погляд такий проникливий робить.

Від команди до нас летять коментарі:

- Міхо, ти б ще приніс їй кульбабку!

- Ні, нехай будяки жменями дарує!

Я бачу, що Дарський закипати починає. Раптом він, справді, згадав про мене? Але з чого б... адже дівчат йому вистачає. І тут стільки честі, і все для мене.

- Краще забери, - хапаю бутон, щоб терміново повернути.

- Тоді принесу ціле відро троянд, - погрожує.

- А я тобі його на голову одягну.

- Важке принесу, не піднімеш.

- Тоді я…

Замовкаю на півслові. Швидко ховаю в шухлядку столу бутон трояндочки. Міша ще не помітив, але мені-то видно, хто увійшов.

- Щось я не зрозумів? Хто скиглив, що втомився? Хто просив не затримувати?! Щось я не бачу, що сильно поспішаєте! Чи повернутися хочете? - гучним тоном розривається тренер.

- Самвеле Маратовичу, та добре ж позаймалися, - відмовляється Ілля.

- Подивлюся на матчах на це ваше добре. Мишко, а тобі чого? - тато помічає воротаря біля мене.

- Та все падає зі стійки, то я допоміг підібрати. Гей, граблями обережніше махайте, - на друзів пирхає, а ті від смішків закриваються.

Футболістів тато швидко розігнав. Завжди б так. А ні, не завжди. Коли я вигадаю, як непомітно підкрастись у пошуках мітки, тоді нехай у грізного тренера гострий нюх чимось заб'ється і не спрацює.

- Доню, почекаєш на мене, разом поїдемо додому.

- Добре, тато.

На роботу без байка приїхала. Тож доведеться з татом кататися і слухати, як він обурюється, коментуючи матчі відомих команд. Жоден значний матч не пропускає, все дивиться, і потім йому треба кудись вивалювати багато емоцій.

Та у мене ж самої назбиралось емоцій вище даху. Відчиняю шухлядку в столі, дістаю бутон трояндочки. Цілюся у відро для сміття. Ні, шкода квіточку. Ведмідь і так її хижою лапою з клумби біля входу зірвав. Нагадала квітка про мене? І чим же? Тим, що я закрита?

Ну то є на це причини. Не тільки з ворожінням пов'язані. Адже невгамовний Михайло Дарський лякає мене. Він повна протилежність того, кого б я уявляла своїм хлопцем або нареченим. Серйозності у нього на піщинку. Зате нахабства на цілу тонну набереться.

- Зачекайте, не зачиняйте! А Міша ще не пішов?

Біля входу лунає багато жіночих голосів, але я вловлюю серед них лише фразу зі знайомим ім'ям. Бутон троянди закладаю назад у стіл, тільки в саму нижню шухляду, щоб рідше на очі попадався.

Виходжу подивитися, хто тут розривається, і охоронцям заважає спокійно зависати в телефонах.

І що я бачу! Ціле зібрання дівчат. Всі вони фанатки, але деякі називають себе почесним званням - дівчина футболіста.

- Серйозно, я його дівчина. У нього запитайте, зателефонуйте йому, - просить та білявка, яка була з Ведмедем у машині.

- Ми не отримували жодних вказівок. Розбирайтеся за межами клубу, - вже на автоматі повторює охоронець, звичний до фанаток-істеричок.

- Лише тобі все дізнаватися, чи що? - відштовхуючи білявку, намагається прорватися інша. - Підкажіть, як можна пройти і зустрітися з Марком?

І її перебивають, називаючи інші імена. Кілька разів пролунало на Мішу. На вигляд цікаві дівчата, приблизно мого віку. Он який вибір чудовий. Замість піци, красуні з доставкою під'їхали. Навіщо до мене чіплятися?

Хоча може, справді, існує мітка і, як подруга думає, притягує його...

Ні-ні, до такої міри я ще з розуму не зійшла. Чому тоді відразу не спрацювала? Навіщо вичікувала, щоб спочатку ненавидіти, а потім у турботі топити?

Подивилася на дівчат, ще менше довіри до футболістів. Адже вони звикли до легкої здобичі. Розважилися, посміялися і далі побігли дівочі серця розбивати.