Роздiл 8

- Ми якось неправильно познайомилися. Чому б ще раз не спробувати? - дивись, як розмовляє ввічливо, наче не нахабний Ведмедище, а миленький зайчик.

Хапаю в руку статуетку з назвою клубу. Ух, важкенька. Те що від звірюки скаженого треба.

- І як треба знайомитися з тим, хто скинув мене з дерева? - звужую очі та міцніше статуетку стискаю.

- Після твоєї... - зубами клацнув, і знову посмішкою топить. - Хотів сказати, після твоєї випадкової багаторазової доброти, Аліно. Я, звичайно, засмутився, здали нерви. Ну з ким не буває? Трохи розлютився і все.

- Ти лаявся на мене!

- А хочеш заспіваю для тебе?

Боже-е-е…

Він божевільний. Догрався-таки, воротарям особливо по голові дістається. Точно не знаю. Треба у тата статистику з'ясувати.

- Ні-і-і. Не треба тут співати! А то, як не стримаюся і станцюю, - статуеткою трясу, щоб знав, у кого вона “випадково” прилетить під час танцю.

Другу руку тримаю за спиною і потихеньку відчиняю засувку. Треба тікати. Мій маленький пост адміністратора, який я прикрасила квіточками, починає нагадувати ведмежий барліг. Цей нахаба тут вже майже все перемацав. Ще дотягнеться і до мене.

Зараз зайнявся кавомашиною. Сам нам обирає, що готувати. Навіть не питає у мене!

- Добре-добре, не буду співати, - сміється знайомий і в той же час незнайомий Дарський. - Але потім можу не стриматися. Спів іноді сам виривається. Сусіди поліцію лише раз викликали. Звикли вже. Про що я до цього казав? А, звісно, про ті непорозуміння в минулому. Ну і навіщо неприємності пам'ятати? Краще спробувати щось приємне, - кажучи небезпечними натяками, раптом потягнувся до мене. - Наприклад, спробувати…

Ой, рятуйте!

Вибігаю разом зі статуеткою.

- Мене терміново викликали! - кричу на бігу, більше для охоронця, але і для Ведмедя - нехай не думає, що я його, як боягузка, боюся.

Через пару хвилин у туалеті на підвіконні спілкуюся з подругою.

- Ну так, злякалася! А чого він? Посміятися вирішив?

- Що як, його мітка притягла? Та сама, що на дупі? Поманила до тебе, чуйка спрацювала, - припускає Інна.

- Дуже смішно, - сумно зітхаю. - Досі ж неясно - є там зірка чи ні?

- Тоді погодься з ним прогулятися і з'ясуй, - радить подруга.

Ще краще!

- Як ти собі це уявляєш? Гуляємо по парку, а я хап його ззаду і знімаю з трусами штани? Або сидимо в кафе, і я його прошу дістати мою виделку з підлоги, в той час сама перевірки влаштовую...

- Може його вирубати чимось перед перевіркою?

- Еге, колодою вагою сто кілограм. Менші знаряддя не візьмуть Ведмежару, тільки полоскочуть, напевно.

Пожартували-похіхікали. Але ж проблема залишається. Татові скаржитися не можу. Сама ще винуватою залишуся. Він і радий буде, якщо звільнюся. І тоді зірветься наш договір. От ні вже. Впораюся сама.

- Розумієш, Інн, мені не можна з ним зближуватися, - продовжую з подругою базікати, виливаючи переживання. - Ось саме з Ведмедем не можна. Спочатку потрібно непомітно перевірити мітку. Якщо вона є, тоді ризик примножиться. Раптом якраз від нього я отримаю сильне зло? І хто мене тоді врятує?

- Зрозуміла. Іншого хлопця ж немає по ворожінню. Хоч бери та давай оголошення в розшук!

Ручка дверей вдруге засмикалася. Треба виходити. Тим паче кинула пост на підозріло добренького футболіста.

Хоч він і красень, і чарівності вистачить на сімох, коли не розлючений, хто знає, на що він здатний? Зрадити, обдурити, висміяти й кинути? Напевно, є зло і гірше. Чомусь про це подумалося. І ось ще його активність підозріло так виглядає... У щирість поки що ні краплі не віриться.

Краще б він і далі не наближався. Тоді б вийшло більше шансів таємно дістатися до потрібного місця.

Прощаюся з подругою. Біжу до вестибюлю.

На моєму посту нікого!

Фух, невже Ведмідь передумав з атакою?

На столі помічаю чашку з капучіно. Поруч шоколадка з тістечками. Піднімаю очі на монітор і на місці підстрибую. Прямо з екрану на мене витріщається Ведмідь із грайливою, обіцяючою приємності посмішкою. Неначе залишив знак, що спостерігає за мною, залишаюся під його окатим наглядом.

Ось ще чого! Фотку нахаби з робочого столу видаляю та змінюю на море зі смужкою піщаного пляжу. Буду дивитися, милуватися і відволікатися від нервової роботи.