Роздiл 7

- У сенсі? - підхоплююсь з місця. - Кому я тут підло брехав?

Учасники команди переглядаються.

- Ну не підло, але було…

- Іноді ти просто базікаєш, а потім не пам'ятаєш навіть про що.

- У тебе не розбереш, коли серйозно обіцяєш, або заради приколу відмазуєшся.

- Так, складно тобі довіряти. Не ображайся, але це правда.

Угу, дякую.

- Кому я ще заборгував?

- Міх, заспокойся. Проїхали, - Назар махає рукою, мовляв, забий.

- І щодо суперечки теж вистачить. Краще шатенку йдіть добувати, - намагається переключити нашу увагу Арс, хоча сам же й підкинув ідею.

- Ні, не треба забувати. Ми тільки розбиратися почали! - інші не хочуть відчепитися.

- Я від своїх слів не відмовлюся. Розбирайтеся, скільки хочете.

Задню не включаю. Не брехло я, зрозуміло?!

- Тобто, ти можеш з легкістю отримати доньку тренера? - уточнює Дімон.

- Я б на це посперечався!

- Я в справі!

- І я!

Так всі дев'ятеро голосують. Арс з Назаром, вони ж для мене ближче за всіх, утримуються до мого рішення. Дванадцятий в команді, це я. Стою і думаю, що ж, дідько забирай, тепер робити?

Зізнатися, що я базіка і брехло? Ні-ні, та пішли вони. Я просто не мовчун. Комунікабельний хлопець.

Але ж і донька тренера не та, з ким виникає бажання погратися. Вона гумор взагалі не розуміє. Погано володіє руками. Поводиться дивно. Шпигує. Краще заміну Тані знайду і продовжу жити у звичному ритмі.

Ну і що, що вона гарненька. І її личко зі зворушливими оченятами і закушеною від прикрості нижньою губою відбилося в моїй голові.

З іншого боку, я не відчуваю, що мені світить програш. Ні, це навряд чи.

Аліна стежила за мною.

Вона мало не впала при вигляді мого оголеного торса. Для чогось просила робити укол, потім, коли облила, руки до моїх штанів простягнула. Та вона і так вже недалека. Навіть напружуватися не доведеться.

Головне, щоб не палитися перед тренером. Бо крику ж буде. Поскаржиться моєму батькові. Та ще пастка, куди можу попастися.

Загалом, ризик чималий, але і успіх недалекий. Максимум тиждень на повеселитися. Нудні настали часи, не вистачає нам, як раніше, розваг.

- Які будуть ваші умови? - так от з ними, по-діловому.

- Міхо, ти серйозно? - запитує Арс.

- Так! Хтось же вигадав про недоступних, - відбиваю словами в нього. - Ну ось, одну для мене підібрали. Ех, складно доведеться, ризик величезний. На менше, ніж квитки на двох на гру Барселони з Ліверпулем у Лондоні я, мабуть, не погоджуся. Ще потрібен м'яч з автографом Мессі…

- Міхо, ми тобі поставили не принцесу бельгійську в себе закохувати! Ти не занадто нахабнієш?

О-о! Почалося! Торгуються вже.

- Ідіть і скажіть це Самвелу Маратовичу. Повідомте тренеру, що його донечка навіть м'яча з автографом не варта, якісь квитки на гру дорожче за неї. От він і розповість вам, хто його принцеса.

Команда радиться. Йду поки до бару. Сподіваюся, вони відмовляться. Навмисно вигадав великий трофей. Гроші майже у всіх водяться. Але не до такої ж міри вони довбануті?

Повертаюся.

- Міхо, ми подумали, порадилися та вирішили, - за всіх бере слово Артем.

- Ну і до чого інтриги? - перебиваю. - Прямо кажіть - де ми для тебе, Мишко, дістанемо м'яч, якого торкався сам Мессі?

- Гаразд, прямо говоримо, - підхоплює Ілля. - М'яч дістанемо. З квитками теж не виникне проблем. Забронюємо через знайомих брокерів.

Трясця... Вони все ж таки довбануті.

- Що хочете натомість, якщо я програю?

Лунає загальне покашлювання.

- Арсе, ну ти хоч скажи? - прошу друга.

- Вирішили, що м'яч купить той, кому ти віддаси ворота. Якщо програєш, тоді поступаєшся місцем на рік.

- Чого? Я її домогтися повинен за місяць, а ворота на рік? - від обурення б'ю по столу кулаком.

Вай-вай, налетіли, галас підняли. У них, бачте, перерви між сезонами. І я бачу по команді, що ще добряче погризуться, кому мої ворота займати.

А нікому. Не отримати. Моє заслужене місце.

Я ж не програю. Не на них Аліна з дерева падала, і я пам'ятаю, що не дуже-то швидко злізала з мене.

- То по руках. Тільки ноги не ламайте один одному заздалегідь. Все одно вам мої ворота не світять, - серйозну даю обіцянку команді.

- Ти теж пам'ятай, що Аліна не така проста як здається. Ти ще до неї підкотити не встигнеш, як Самвел прибіжить зі свистком, - сміється Ілля. - Краще відмовся, поки ми остаточно по руках не вдарили.

- Самі відмовляйтеся. Моє слово не сопливий папірець. Ось вам би не завадило хусточки носити. Знадобляться, ще й як знадобляться.

- Перетворюєшся на злого ведмедя? - суперницьки посміхаючись, хитає головою Артем.

- А то. Краще не перевіряйте. Трофей мій готуйте.

Завтра скоріше за все схоплюся за голову і пошкодую. Але тут, під дією міцних напоїв і в оточенні таких знайомих нахабних пик, мій дух завойовника не збирався здаватися. Та й потім ніхто не посміє в мене кинути «брехло».

Мабуть, хтось дуже здивується в адміністраторській будці…