Роздiл 5

- Та я б там все одно нічого не розгледіла. Сонце заважало і гілки від вітру хиталися, - скаржуся подрузі після сутички з Ведмедем.

Ледве прийшла до тями після падіння. Хоч і не вдарилася, на хлопця приземлилася, все одно відчуваю себе місцями побитою. Міша з такою злістю дивився, ніби ще й відшльопати хотів для більшого мого приниження.

- Ти б обережніше з ним. Схоже, він скажений, - Інна охає в слухавку.

- Та я ж тобі про що казала? Самозакоханий і грубий нахаба! Міша цей поводиться, як наче псих. Часто регоче і приколюється, якщо не веселиться, тоді взагалі гаплик. Звинувачує, лається. Ну ясна річ, мажор всемогутній.

- Але саме у нього є знак…

- Сподіваюся, що це всього лише збіг. Та іншого я не знайду.

Тьху-тьху-тьху. Плюю через плече.

Чую, як Інна посміюється.

- Оу! То ти не здаєшся? Шукатимеш другий у важкодоступному місці?

Гірко зітхаю.

- Напевно, зроблю ще спроби. Ой, більше не можу розмовляти. Мене кличуть!

Вибігаю з туалету і мчуся через коридор до свого маленького острівця, яким стало робоче місце. Заношу до комп'ютеру дані на нового учня з молодшої ліги. Потім смикають знову розносити по кабінетах важливі папірці. На поле до тата не треба йти, а мене туди постійно тягне.

Прилипаю до вікна з оглядом на центральне футбольне поле. Там далі і ворота можна розгледіти. Біля них височить Ведмідь, як ніби барліг від м'яча охороняє.

Якщо він охороняє все з таким завзяттям, тоді мені не світить до знака дістатися. Хіба що диво якесь станеться,... або нові пастки спрацюють.

На наступний день перед поверненням з поля футболістів, я виходжу в коридор і поливаю квіточки. Так, я така турботлива дівчина. Рослинам адже треба напитися, а то засихають тут у спортивному звіринці, мало сонечка бачать. Як і я, незважаючи на довгоочікувані літні канікули.

- Ух, яка... е-е... апетитна ваза, - лунає щось збочене за спиною.

- Відійди, дай і іншим розглянути. М-м, нічого така, фігуриста вазочка.

Пирхаю всередині себе. Ще трохи й отримають збоченці. Чи то незрозуміло, що вони не на вазу втупилися? Немає її тут, лише горщики без всяких фігур. Ну хоч я в джинсах, а не в спідниці, інакше б від сорому провалила всю операцію.

Повертаюся. Віями плескаю.

Троє футболістів оточили мій стілець, на який я залізла поливати квіти на верхньому стелажі. Ще кілька хлопців трохи далі стоять, як зазвичай, регочуть. Веселуни, щоб їх.

- Вам щось підказати? - ввічливо питаю.

- Так, підкажи, як могла у нашого тренера з'явитися така гарна трояндочка?

- Ти впевнена, що татком не помилилася?

- Не слухай їх. Відваліть! Краще далі поливай. І той нижній, його треба довше.

Пф-ф! Один одного перебивають, хлопцям аби посміятися, а я вже густо-рум'яна.

- Аліно, ми до тебе не чіпляємося, - вигукує брюнет, який далі стоїть. - З тебе подвійний еспресо. Зробиш смачне, і ми їх проженемо.

Ось і Ведмідь з'являється з відстаючою командою. Біла футболка на ньому з брудними слідами від трави і відбитками м'яча. Але йому на це все байдуже, широкі плечі розставив, руки тримає в кишенях і вигинає на мене запитально брову. Тим часом його друзі продовжують жартики підкидати, та еспресо випрошувати.

- Гей, досить! - як раптом всіх перебиває Міша, великий господар воріт. - Вам весело, то й думали дівчині підняти настрій. А вона візьме і таткові скаржитися побіжить. Ти безкоштовно здаєш нас або сидиш на відсотку?

Команда різко притихла. Половина футболістів розходиться.

- Та не буду я ні-чо-го... - розтягую слова, готуючись до старту.

І, користуючись моментом, поки Ведмідь близько, зістрибую зі стільця, при цьому, перевертаючи наполовину повний глечик з водою йому на спину. Гірше футболці шкідливого хлопця все одно ж не буде, а водичка-то полилася на штани, потекла, куди треба.