Роздiл 4/2

Ух, як у парку на небезпечному атракціоні. Ось тільки тут у мене немає ременів безпеки. А у деяких знахабнілих футболістів сумління.

- Я ж впаду! Негайно припини!

- Отже, злазь! Адже ти забралась якось сюди. І я здогадуюся, навіщо.

Здогадується?

Але як? Раптом йому відмітини подають сигнали…

- Аліно, якщо тебе батько змушує за нами шпигувати, то ти до мене звернися, - продовжує обурюватися Ведмідь. - Я навчу, як брехати Самвелу, досвід є.

- То ти ще й брехун!

На гілці підстрибую, рукою стискаючи батьків бінокль. Мене тато приб'є через нього. Тримаю і боюся впустити. Однією рукою хапатися за гілки складніше. Як раптом одна гілка обламується, а на інший рука зісковзує, і я вже не відчуваю опори.

- А-а-а! Рятуйте!

Падаю, притискаючи до себе дорогоцінний бінокль. Зараз розіб'юся. Тоді не зможу потрібний термін відпрацювати. Не отримаю нарешті вільне доросле життя.

- Ох, ну чому мені так не щастить! - схлипую.

І приземляюся прямо ведмедю на голову. Той лається, і падає разом зі мною на траву. Опиняюся зверху. Не розбилася, жива, але до чого ж прикро, до сліз.

- Якщо тобі не щастить, а я тоді чому біноклем по лобі отримав?

- Ой, пробач, - забираю річ батька. - Якби ти не розгойдував дерево, тоді б я не впала.

- Хочеш, щоб назад закинув? - хмуриться Ведмідь, і міцніше до себе притискає. Зелень його очей стає темніше, наче до прірви затягує.

Наші обличчя так близько, що мені стає і страшно, і хвилююче одночасно. Незрозуміле тремтіння пробігає по тілу. Відкриваю рот відповісти, але ось і дихається насилу. Все-таки зірватися з висоти у самі ведмежі лапи, то велике для мене потрясіння. І я все ще далека від виявлення знака зірки.

- Отже, слухай сюди, дорогенька, - знову він встигає наїжджати раніше, ніж від мене дочекався відповіді. - Чесно зізнайся, що робила на дереві, тоді відпущу.

Чесно?

Ні, ну ні, це занадто ризиковано.

І що я повідомлю - полювала за твоєю дупою? А якщо знака немає, тоді зганьблюся подвійно. Міша розповість всім футболістам, почнуться смішки. У результаті не витримаю і кину роботу. Тато скаже тоді - так і знав, доню, сиди вдома, розуму набирайся, рано тобі ще жити окремо від нас.

- Ти вгадав, мене тато просив допомагати, вас контролювати.

- А ти така слухняна донечка, так? - злобно звужує очі.

- Ще б пак. Лапи прибрав! - відбиваюся біноклем.

- Дрібна стерво! - з гарчанням скидає з себе, і, не обертаючись, швидко йде.

Збиралася ж не сваритися з носієм першого знака. Але він такий шкідливий, прискіпливий. Сам вирішив, що я за ним шпигую. Наче я зовсім не здатна на більше. Знав би ти, Ведмедю, на що я, насправді, полюю.