Похід у Солодкий ліс

Розділ 6. Похід у Солодкий Ліс

Якось СУПЕР ЗАЙЦІ разом із двоюрідними та молодшими братиками й сестричками збиралися у похід.

Скажу по правді, у СУПЕР ЗАЄЦЯ є ще одні тітка та дядько. У мами СУПЕР ЗАЄЦЯ були дві сестри, і в однієї з них було троє зайченят: один хлопчик та дві дівчинки-близнючки. Хлопчика звали Зайченя Футболу, а дівчаток — КВІН СТАР та РЕНА БАННІ.

— Усе взяли, дівчата? — спитав СУПЕР ЗАЄЦЬ.

— Так! — відповіли дівчата.

— Заждіть, я ніяк не можу знайти свій ліхтарик! — сказала Крижинка.

— Лишилося лише покликати Вову та Кіру, — сказав СУПЕР ЗАЄЦЬ.

СУПЕР ЗАЄЦЬ натиснув на браслет, і вмить з’явилися Вова та Кіра.

— А куди ми йдемо? — спитала Кіра.

— Ми йдемо в похід до Солодкого Лісу! — відповіла Веселуна. — Тільки будьте обережні: там живе ЦУКЕРКОВИЙ ВОВК. Він — ЗАЙЦЕЖЕР.

— А він нас не з’їсть? — перелякано спитав Вова.

— У мене є радар, ми відстежимо його, коли він наближатиметься! — заспокоїла Гітаристка.

Тут хтось подзвонив у двері. За дверима були другі тітка та дядько СУПЕР ЗАЄЦЯ з їхніми троюрідними братиком та сестричками СУПЕР ЗАЙЧАТ. Зайченяті Футболу було чотири роки, а близнючкам — по одному.

— Увага, усі йдемо в похід! — оголосив СУПЕР ЗАЄЦЬ.

Вони рушили в дорогу й незабаром дійшли до Солодкого Лісу. Гітаристка одразу обстежила, де розташована печера ЦУКЕРКОВОГО ВОВКА. Вони обрали місце для ґлемпінгу біля кущів із цукерками.

Навечір набрали хворосту, розвели багаття та стали смажити зефір.

— БРАТИКУ, РОЗКАЖИ ЯКУСЬ СТРАШНУ ІСТОРІЮ! — попросив СИЛОБАННІ.

— Добре! Кхе-кхе! — відкашлявся СУПЕР ЗАЄЦЬ і почав розповідати: — Це історія про мисливців на вампірів. Якось три мисливці — ВАН ЗАЙЧИНГ, РАЙДУГА Друга та МАК ХЕПІ — вирушили до страшного замку Вампіра. Обминувши всі перешкоди, вони дісталися до труни, де спав вампір. Вампір прокинувся, і МАК ХЕПІ почала стріляти в нього осиковими кілками! Райдуга Друга допомагала. І ось, коли вампір вже хотів вкусити ВАН ЗАЙЧИНГА, зійшло сонце — і вампір згорів! Але він встиг вкусити ВАН ЗАЙЧИНГА... І мисливець обернувся на...

— На вампіра! — хором закричали малюки.

— Ох ти, хто б міг подумати! — здивувалася Веселуна.

— Ми всі могли подумати! — засміялися малюки.

— Нічого, я зараз точно нагоню страху! — сказала СОЛОДКОЇЖКА та почала свою історію: — Якось у одному місті жило шестеро зайченят. Вони були справжніми злодюжками пирогів, і ніхто не міг їх зупинити. Але одного дня на головній вулиці з’явився вовк із найсмачнішим пирогом! Вони побігли за ним і забігли аж до його печери. Але вони не знали, що той вовк робить свої пироги з... маленьких зайченят!

Усі затремтіли від цієї історії.

— І що було далі? — тихо спитала Крижинка.

— УСІХ З’ЇЛИ-И-И! — страшно закричала СОЛОДКОЇЖКА.

Усі перелякалися.

— Гаразд! — сказала Веселка. — Гасимо багаття та лягаємо спати.

Усі полягали. Але о півночі СУПЕР ЗАЄЦЬ прокинувся від тихого пікання радара.

— СУПЕР ЗАЄЦЬ, що там? — спитала Крижинка.

— ЦУКЕРКОВИЙ ВОВК забрав чотирьох молодших двоюрідних братиків, сестричку та троюрідних близнючок!

— Біжимо їх рятувати! — вигукнув СУПЕР ЗАЄЦЬ. — Кіро, приглянь за рештою братиків.

— Ясно! — сказала Кіра.

СУПЕР ЗАЄЦЬ та його сестри побігли до печери ЦУКЕРКОВОГО ВОВКА.

— А як ми їх урятуємо, якщо ЦУКЕРКОВИЙ ВОВК нас помітить? — спитала Крижинка.

— Він снідає зайцями зранку, тож зараз спить. Ми зможемо непомітно забрати малюків, — пояснив СУПЕР ЗАЄЦЬ.

І ось перед ними печера. Вова відчинив двері, але всередині було занадто темно.

— Райдуго, у тебе є ліхтарик? — спитав СУПЕР ЗАЄЦЬ.

— Так, але потрібні сірники, — відповіла Веселка.

— Вмикай швидше! — квапила Веселуна.

— Тихіше! — мовила СОЛОДКОЇЖКА.

Раптом почулося, як ЦУКЕРКОВИЙ ВОВК заворочався і прокинувся. Але за мить знову замовк.

— Напевно, заснув! — шепнула Крижинка.

— Вмикай ліхтарик, — пошепки сказала Веселуна.

Веселка запалила сірника та засвітила ліхтар, але приглушила світло, щоб не розбудити вовка.

— Гітаристко, де ж наші братики та сестрички? — спитала Крижинка.

— Ми зараз тут, а там спить ЦУКЕРКОВИЙ ВОВК, — показала Гітаристка. — А наші братики й сестрички на кухні.

— Де ж кухня? — спитала СОЛОДКОЇЖКА.

— Треба пройти вперед два кроки та повернути наліво! — підказала Гітаристка.

— Раз, два! — відрахував Вова.

— Ось кухня! — пошепки мовила Веселуна.

СУПЕР ЗАЙЦІ зайшли на кухню. Веселка посвітила ліхтариком: навколо було повно шафок із їжею. Нарешті світло впало на клітку — там сиділи їхні молодші братики та сестрички!

— Треба знайти ключ! — сказала Піка.

СНІТІ посвітив довкола — ключа ніде не було. Тут Грозовий Малюк показав пальцем на високу полицю. ГІВТІ тихенько підлетів і дістав ключ. Вова відчинив клітку.

— А тепер тікаймо звідси! — сказала Крижинка.

Аж раптом СЛОТІ дістав із полиці пляшечку зі згущеним молоком.

— СЛОТІ, поклади на місце! — прошепотіла СОЛОДКОЇЖКА.

— Ну що, поснідаємо згущенкою! — усміхнувся СЛОТІ.

Вони тихенько вибігли з печери й побігли до наметів. Але раптом радар знову запікав!

— О ні, ЦУКЕРКОВИЙ ВОВК прокидається! — закричала ВЕСЕЛУНА.

— Він помітив, що малюки зникли, і намагається наздогнати їх! — мовила СОЛОДКОЇЖКА. — Ви біжіть, а я влаштую йому пастку!

СУПЕР ЗАЙЦІ побігли далі, а СОЛОДКОЇЖКА вилила липку глазур на землю. Вовк кинувся за зайцями, але міцно приліп до солодкого пастки.

Уранці СУПЕР ЗАЙЦІ зварили смачну кашу зі згущеним молоком та мармеладом.

— Знаєте, ця ніч виявилася не такою спокійною, як ми планували! — сказала Веселуна.

— Зате ми врятували ваших сестричок та братиків! — мовив Вова.

— Сподіваюся, ЦУКЕРКОВИЙ ВОВК сьогодні нас більше не зачепить, — мовила Кіра.