— План зрозуміло? — запитав Професор у команди. Кожен кивнув головою у відповідь, і вони рушили до виходу з лабораторії.
Першим пунктом плану було знайти вхід до Раю. У світі налічувалося близько 234 порталів, що вели до кордонів Раю. Кожен з них був схований під звичайними для людей речами: магазинами, парками атракціонів, стоянками, навіть покинутими машинами. Але звичайна людина не могла відкрити портал, якщо не знала слів, записаних на ангельських скрижалях. Однією з таких скрижалей заволодів Професор, коли знищив одного з менших ангелів.
Команда вирушила до міста. Один із порталів знаходився на дитячому майданчику. За пів години вони вже були на місці. Небо було ясним, у повітрі пахло свіжоскошеною травою, а з майданчика долинав безтурботний дитячий сміх — мирна картина, що аж надто контрастувала з тим, заради чого вони сюди прийшли. Дрейф оглянув усе навколо. На майданчику була мати та двоє дітей, що гралися в піску.
— Наче спокійно, — зауважила Анко й зробила пару кроків уперед. — Де знаходиться порт…
Професор підбіг до дівчини й затулив їй рота рукою. Раптом його тіло пронизав меч, який тримала мати, що до цього спокійно сиділа на лавці. Усі кинулися в атаку. Темнота крикнув усім, щоб ті закрили очі, і різко змахнувши рукою, осліпив трьох ангелів. Анко вступила в двобій із матір'ю.
Рана Професора почала загоюватися, а поки тривала бійка, він підказував команді:
— Це ангели-охоронці! Окрім зору, у них ще ідеальний слух і орієнтація в просторі, будьте обережні! — Кобольт тим часом зарився під землю й почав атакувати двох інших ангелів. Їхні тіла змінилися, зробивши їх вищими й сильнішими. Один з ангелів намагався втекти, але Хол перемістився до нього, схопив за крила й повернув у центр бійки. Професор підбіг до центру майданчика й почав зачитувати слова. Ангели відразу кинулися до нього, але марно. Мати, яка відволіклася, одразу отримала різкий і болючий удар катаною від Анко, що відрубав їй крила. Одного з ангелів схопив Кобольт і почав затягувати під землю, а іншого зупинив Дрейф.
Раптом спалахнуло сліпуче світло, і з-під землі виросла кам'яна арка, за якою відкривалися сходи до Раю.
Тим часом у Раї…
Азакіль почув відчинення дверей і одразу попрямував до Валаама, щоб той повернув найсильніших воїнів. Золотий чоловік та Червоне Сонце погодилися повернутися, щойно почули, що Професор із командою завітає до них.
— Без супер солдата в них немає жодного шансу, — з усмішкою промовив Червоне Сонце й попрямував з Валаамом. На місці Червоне Сонце та Золотий чоловік уперше познайомилися. Трохи поговоривши, вони вирішили після бійки разом вирушити за супер солдатом. Після цього ангели й солдати стали колом на межах Раю, готові взяти команду в пастку.
Азакіль сидів на своєму звичному місці й промовив:
— Бій до останнього, — і всі почали чекати.
За кілька хвилин Професор із командою піднялися сходами Раю й увійшли всередину. За секунду за ними зачинився портал, і перед ними відкрилося велике поле квітів, а за ним — ліс. Повітря було прозоре й надто тихе, ніби саме чекало на початок бою.
— Готуйтеся, — звернувся Професор до команди, оглядаючи все навколо. Раптом з усіх боків пішла атака. Натовпи менших ангелів накинулися на команду. Вони були слабшими, але працювали на виснаження. Сотні дрібніших ангелів наступали й наступали, не даючи навіть озирнутися, а за ними у наступ пішли сильніші війська. Кров і крики були всюди.
Першими з команди постраждали Анко та Кобольт. Кобольт затягував ангелів під землю й нападав у комфортній для себе місцевості. Але якось він схопив Валаама — і одразу пошкодував про це. На півдорозі під землю Валаам доторкнувся до Кобольта й посміхнувся, прошепотівши:
— Спалення душі, — і за секунду Кобольт загинув. Він навіть не відчув болю, просто перестав існувати. Вилізши з-під землі, Валаам прошепотів про смерть Кобольта.
Над полем бою кружляли ворони, яких Алктар використовував для стеження за світом.
— Кобольт мертвий! Кобольт мертвий! — одночасно закаркали вони. Команда була в шоці, а найдужче розізлилася Анко й кинулася в атаку, пробиваючись крізь ангелів до Валаама. Ніхто не міг її зупинити. Ніхто, окрім Золотого чоловіка. За кілька метрів до Валаама Золотий чоловік схопив її ззаду й сказав:
— Не варто було зв'язуватися з Професором, — і одним рухом скрутив їй шию. За секунду ворони знову заспівали свою моторошну пісню. Двоє з команди були мертві.
Професор та команда змінили тактику: вони скупчилися в коло й почали просуватися все ближче й ближче, залишаючи за собою слід із крові та мертвих тіл. За сотні метрів Червоне Сонце вступив у бій проти Атома та Темноти.
— Час закінчувати, — промовив Азакіль. Золотий чоловік вирішив затиснути їх з іншого боку.
Атом атакував першим — від кожного удару тіло Червоного Сонця розкладалося на атоми, але за секунду збиралося назад.
— Вибач, друже, — Червоне Сонце зібрав усю енергію й вивільнив її. На місці відбувся атомний вибух, що стер Темноту й Атома.
Золотий чоловік вступив у бій проти Дрейфа. Професор зрозумів, що якщо так триватиме далі, вони програють.
— Холе! — вигукнув він, показуючи знак відбою, про який вони домовилися раніше. Різко чоловік почав телепортуватися до кожного з команди й переміщувати їх назад до лабораторії. Останнім він схопив Професора. В останню секунду той глянув на Азакіля й посміхнувся.
— Я зрозумів, — і зник.
#1169 в Детектив/Трилер
#147 в Бойовик
#776 в Фантастика
#174 в Бойова фантастика
Відредаговано: 14.11.2026