Розділ 19: Джітлер

1900 р. Німеччина.

— У вас хлопчик! — пологи закінчилися, і медсестра повідомила матері та батькові результат. Батьки скривилися, адже чекали й сподівалися на дівчинку, але за мить лише махнули руками й прийняли це.

— Як назвемо? — запитав батько.

— Нехай буде Арнольд.

— Нехай, — після цього дитину віддали медсестрі й одразу перевели на штучне харчування. Але малий Арнольд Джітлер не плакав, не сумував. Йому було геть байдуже, та й до матері він особливо не тягнувся.

1903 р.

На ігровому майданчику Арнольд не підходив до інших дітей. Зазвичай він стояв у пісочниці й будував замки, а потім зупинявся й дивився на інших, з посмішкою намагаючись хоч якось покликати їх до себе. Ніхто не підходив — окрім одного п’ятирічки, який просто побив його. Але Арнольд не плакав, не сумував, лише запам’ятав.

1905 р.

Усе той самий майданчик.

Арнольд став старшим і хитрішим. Узявши ніж із кухні матері, він підійшов до свого кривдника й швидким рухом порізав тому обличчя. Старший хлопчик заплакав і побіг до матері. Увечері Арнольда вже везли в дитячий будинок.

Перші дні в дитячому будинку йому було трохи самотньо. Але в цій тиші він уважно вишукував місцевого авторитета. І знайшов. Це був хлопець, якому на той момент було десять років — забіяка, що дратував усіх і до того ж відбирав у молодших обід. Ліжко в кімнаті Джітлера було досить старим, тому як зброю він використав відкручену ніжку ліжка.

На обіді забіяка знову чіпляв молодших. Діставши свою саморобну зброю, Арнольд повільно підійшов ззаду й почав бити того по голові. Перший удар, другий, десятий. Забіяка був увесь у крові й сльозах.

— Будеш ще чіпати інших? — запитав Джітлер у забіяки, але той лише гарячково захитав головою на знак незгоди.

Усі діти стали вдячні Джітлеру — відтоді їх більше ніхто не чіпав. Дехто з дітей навіть почав слухатися його й ходити за ним хвостиком. Але за тиждень приїхали тітка та дядько Арнольда й забрали його до себе. Багато дітей тоді сумували й плакали, але Джітлер лише радів і пообіцяв, що це не остання їхня зустріч.

1915 р.

Життя в дядька й тітки виявилося кращим, ніж у дитячому будинку. Вони були добрими, але водночас вимогливими. У перші ж дні вони записали хлопця на уроки музики. І, на диво, з часом Джітлер став одним із найкращих юних музикантів. У п’ятнадцять років він уже виступав у філармонії.

Раз на тиждень Джітлер навідувався до того дитячого будинку й збирав своїх послідовників. Щоразу ввечері вони тікали й блукали містом. Вони уявляли себе полісменами, супергероями, і карали тих, хто, на їхню думку, не був гідним громадянином. Карали всіх підряд: тих, хто смітив, тих, хто голосно розмовляв, тих, хто прилюдно сварив своїх дітей. Але з часом їхні погляди ставали все ширшими, і вони почали карати не лише поганих людей, а й тих, хто просто якось не так ходив, не так говорив, не поділяв їхню віру. З часом вони перетворилися на звичайну вуличну банду, об’єднану лише сліпою відданістю своєму ватажку.

1928 р.

Джітлер прославився в армії. З часом він став головнокомандувачем і створив першу роту «Темного Сонця». Зі своєю командою він добре відзначився на місії в Кубі й отримав чимало нагород.

Одного разу в країну проникли терористи, і «Темному Сонцю» потрібно було зачистити територію й узяти під контроль Печери Початку. Бій тривав довго і виявився досить виснажливим. Перед самою печерою, добиваючи останніх терористів, із темряви печери з’явилося щось страшне. Один із терористів палав. Його тіло було, наче запалена свічка, але сам він, здавалося, не відчував жодного болю — він контролював цей вогонь. Він був швидшим і небезпечнішим за інших, але попередньо закладена солдатами «Темного Сонця» вибухівка зупинила його. Падіння каміння позбавило його можливості рухатися, і після цього його просто застрелили з прототипу їхньої нової зброї.

За годину, розкопавши завали каміння, солдати разом із Джітлером увійшли в печеру. Що глибше, то вужчим ставав прохід — кожні сто метрів він звужувався все більше. До самого кінця дійшов лише Джітлер. Перед ним відкрилися величезні металеві двері, а з-за них пробивалося яскраве світло.

Джітлер дістав старий ключ, переданий йому ще дідом, і приклав до замка — перевірити, чи підійде. Ключ підійшов ідеально. Арнольд зрозумів: це доля привела його саме сюди.

Пройшовши всю печеру наскрізь, у самому її кінці Джітлер нарешті знайшов те, заради чого прийшов. Святий Грааль та місток, що вів до нього. Склавши все докупи, він зрозумів — це не просто цінна річ. Таке потрібно було оберігати. Покинувши печеру, він зачинив за собою двері й рушив назад. Перші зародки грандіозного плану вже почали визрівати в його голові.

1937 р.

Солдати були готові. Зброю «Темне Небо» виробляли у величезних масштабах. Джітлер готував переворот і не допускав нікого стороннього на свою територію. Також солдати армії «Темного Сонця» розробляли спеціальні патрони, названі «Убивцею Бога». Ці патрони пробивали все на своєму шляху — будь-який метал і будь-яке тіло.

Влада намагалася блокувати заводи Джітлера, але вдало вибудувані зв’язки з народом робили з нього майже бога для нового покоління людей. Звичайний люд підтримував його й захищав його завод з усіх сил, вірячи в нього сліпо й беззастережно.

Тоді вони ще не знали, що це стане величезною помилкою…