Розділ 18: Зачистка

— Усі поверніться у приміщення! — вигукнув Ракета до десятка дітей та дорослих, і ті швидко заховалися. — Алеоп! — дві секунди, і п’ятеро солдатів німецької армії прикрасили стіни провулку.

— Можете виходити, — Ракета витирав руки від крові. Люди виглянули з будівель і зі сльозами падали на коліна, дякуючи Ракеті, у голосах їхніх бриніла суміш страху, полегшення й нестримної вдячності.

У той самий час, у протилежній частині міста, танки літали, наче птахи. Удар, миттєве переміщення до іншого танка, знову удар. Люди, які спостерігали за цим з вікон, не ставили собі зайвих питань — що це за істоти, здатні вбивати п’ятьох солдатів за секунду й відкидати танки одним ударом. Вони просто були вдячні за порятунок.

Дивізія танків та дивізія солдатів були зачищені. Команда звільнила місто. Люди вибігали на вулиці й ледь не на руках несли супер солдата й Ракету, дякуючи їм. Герої не надто любили овації та увагу до себе, тому швидко покинули місто, попрощавшись з усіма.

Дорогою вони піднялися на пагорб, ще раз кинувши погляд на звільнене місто, що лежало внизу, укрите пилом і золотавим світлом надвечірнього сонця. Легка радість промайнула в їхніх серцях.

Ракета та супер солдат вирішили вперше за кілька тижнів зупинитися й перепочити. Розбивши невеликий табір, вони розпалили багаття й узялися їсти те, що мали, — два бутерброди та звичайну воду. Але після важких боїв навіть така проста їжа смакувала, наче страва богів. Ракета приліг на землю й почав розповідати різні історії, супер солдат уважно слухав. Час потроху розтоплював холодного велетня, і краплі справжньої, живої душі супер солдата проривалися назовні. Пташки виспівували свої мелодії, у місті стояв легкий гомін людей, що розбирали завали. Усе довкола дихало миром і спокоєм.

Гучний вибух пролунав за спинами команди. Супер солдат та Ракета вмить зірвалися з місця й побігли за пагорб, до міста. Перед ними відкрилася страшна картина — з десяток літаків скидали бомби просто на житлові квартали.

Супер солдат вирвав із корінням одне з дерев, Ракета заліз на нього зверху. Легкий кидок — і дерево з Ракетою полетіло в один із літаків, пробивши кабіну разом із пілотом. Перший літак почав падати, а Ракета перестрибнув на інший, миттєво опинившись у кабіні ще одного пілота.

— Не в нашу зміну, — останнє, що почув пілот, за секунду до того, як кулак пробив йому шию. Відкинувши тіло, Ракета взяв керування літаком на себе. У свій час він був професійним пілотом, тому для нього це було легко. Маневруючи між іншими літаками, він зайняв вигідну позицію й почав стріляти по решті ескадрильї. Мінус один, мінус два. Із землі тим часом злітали дерева — десятки стовбурів пробивали й збивали літаки один за одним.

Залишилося всього три літаки, один із них почав відступати — Ракета кинувся за ним. Тим часом найближчі дерева вже закінчилися, і супер солдат помчав просто в місто. За хвилину він уже був там, кидаючись уламками будинків і великим камінням. Ще один літак упав. Залишився останній. Він був найбільшим з усіх. Супер солдат одразу зрозумів, що це означає.

Він не міг гукнути до людей, тому почав руками швидко викопувати імпровізовану яму. Усього секунд двадцять — і йому вдалося викопати яму глибиною метрів тридцять. Залізши всередину, супер солдат почав хапати кожного, кого бачив, і спускати в яму. Діти, старі люди, чоловіки й жінки — усі підбігали до нього й стрибали туди, охоплені панікою.

Атомна сирена завила над містом. Бомбу вже скинуто. До вибуху залишалося секунд п’ять.

Один… Супер солдат схопив уламок будинку й загородив вхід у яму. Два… Схопивши викопану землю, він почав засипати той уламок зверху. Три… Бомба вже готувалася вибухнути, часу втекти не було. Чотири… Супер солдат ліг зверху на купу землі, прикриваючи собою все, що міг. П’ять…

Секунда тиші, і враз першою полетіла хмара пилюки, за нею — оглушливий звук, а тоді й радіація. На другій секунді спина супер солдата почала горіти й плавитися просто на очах. Уперше за довгий час він відчув справжній, нестерпний біль. Кістки почали кришитися, він більше не міг рухатися. В очах потемніло, і на кілька секунд він забув, як дихати. Мозок на мить ніби відмовив — він забув, хто він, де перебуває і навіть як стояти. За секунду свідомість згасла. Уся шкіра з його тіла злізла, оголюючи м’язи й кістки.

За кілька хвилин усе стихло… Супер солдат повернувся до тями, біль відступив, шкіра та кістки відновилися, а розум… наче скорився чомусь новому. Він глянув на світ навколо, і йому здалося, що він побачив його заново — новими кольорами й новими звуками, які він колись знав, але давно забув. Але за секунду, повністю отямившись, він розкопав яму й дістав звідти людей, усіх до єдиного.

Зібравшись, він повів усіх у гори — залишатися в місті було надто небезпечно. Ось і Ракета опинився поруч із супер солдатом.

— Спритний був, зараза, але я спритніший.

Провівши людей за річку, супер солдат та Ракета перетнули кордон і ступили на землі Німеччини.