Розділ 14: Святий Грааль

800 р. Німеччина.

Того дня Йохан Больц та Мері Канінген щойно заїхали у свій новий будинок. Йохан був дослідником, Мері — домогосподаркою. В один момент чоловікові до рук потрапили старовинні карти, датовані такими числами, що він одразу зрозумів — вони походять із часів до їхньої ери. На тих картах він побачив місця, що дуже його зацікавили. Але потрібно було більше інформації. Він почав аналізувати й шукати підказки.

Прочитавши тонну книг і поговоривши з людьми, почувши історії братів-євреїв, він натрапив на книгу «Історія першого дня» і відкрив для себе найбільше одкровення: віру в творців, «Архітекторів». Він намагався привернути до цієї віри й дружину, але та лише крутила пальцем біля скроні.

— Ну й нехай, жінко, ти не розумієш, — роздратований Йохан узяв книгу під пахву й пішов далі читати, роблячи окремі нотатки. На сотих сторінках він натрапив на знайомі назви, які вже зустрічав на карті. Звіривши їх, він зрадів, наче дитина. Печера Початку дійсно існує. Залишилося тільки її знайти.

Але сам він піти не міг. Дружина йому не вірила й вважала все це небезпечною дурістю, а колеги з бібліотеки, де він працював, навіть говорити про це не хотіли. Засмучений Йохан не знав, що робити далі, тому на деякий час відклав цю ідею.

Увечері він завжди заходив у трактир випити кухоль елю й поговорити з незнайомцями. Того дня сум узяв гору, тому він перекинув зайву чарку й напився вщент. Упродовж вечора він познайомився з чоловіком на ім’я Христіан Кольц. Слово за словом — і Йохан розповів свою ідею. На диво, Христіан підтримав її з великим задоволенням і цікавістю. Усю ніч до світанку чоловіки обговорювали ідею Йохана й те, як правильно діяти далі.

Перш за все потрібно було зібрати більше однодумців. Йохан та Христіан обходили всі трактири й шинки країни в пошуках подібних до себе людей. За три тижні вони зібрали вже понад сорок чоловіків і жінок — якщо точніше, сорок сім. Але збиратися просто так, у такій кількості, здавалося неправильним, тому Йохан та Христіан вирішили заснувати таємну організацію.

Перш за все потрібно було знайти місце зборів — воно мало розташовуватися на однаковій відстані від усіх, щоб було справедливо. Проаналізувавши карти, вони вирушили в поля та луки на пошуки хоч чогось — якоїсь будівлі чи бодай руїн. За три дні, серед старого поля, вони знайшли кладовище. Один зі склепів, підписаний дуже дивною, не відомою ні Йохану, ні Христіану мовою, мав потаємний спуск. А під склепом ховалася величезна зала, у якій, схоже, колись давно був захований цілий народ.

Каміння та написи в тій залі були дуже старими — років з тисячу, а то й більше, і все вже поросло зеленню. Ідеальне місце для організації, подумали вони, і взялися все розчищати. Близько двох ночей вони наводили лад у склепі. Закінчивши, розійшлися по домівках скликати всіх.

За два дні відбулася перша зустріч таємної організації. Зайшовши в склеп, Йохан та Христіан здивувалися — факели вже палали, стояли великі столи з їжею, а каміни горіли яскраво й тепло. Вони цього не робили, але вирішили промовчати й сіли разом з усіма за стіл. Йохан та Христіан присіли за окремий стіл біля каміна й розпочали першу зустріч.

— Вітаю вас, однодумці! Оголошую перші збори таємної організації відкритими! — гамір прокотився залою. — Перш за все, нам потрібна власна назва та герб. Приймаємо будь-які ідеї, — і почалося. Кожен висловив свою думку. Це зайняло близько пів години, поки всі не зійшлися на чомусь одному.

— Дельта! Мені до вподоби, хто за? — промовив Христіан. Йохан підтримав, а за ним і всі інші. За герб узяли трикутник, усередині якого була голова сови.

Довгою була перша зустріч, але вона заклала основи організації. За місяць вони домовилися про перший похід до печер. Тим часом вони й далі збирали нових послідовників, і їхня кількість зростала. За місяць із сорока восьми людей їх стало вже понад п’ять тисяч. Кожен посідав свою роль в організації. Перші сорок вісім послідовників стали головними провідниками в кожній точці країни. Йохан та Христіан очолили організацію, а семеро найбільш довірених із-поміж послідовників стали їхніми заступниками.

Минув місяць, і основні чини організації зібралися вирушити до печер. Дорога була досить довгою, адже печери розташовувалися на кордоні країни. В один момент, звіряючись із картами, вони потрапили в дуже важкопрохідний ліс, хоча на мапі там була кам’яна стежка. Половина учасників, які йшли з Йоханом та Христіаном, уже починали сумніватися в правдивості карти, та й сам Йохан теж.

Але в один момент, коли вони вже готові були повертати назад, Йохан помітив, що із землі стирчить маленький, ідеально виточений камінь. Опустившись навколішки, він почав руками розгрібати ґрунт — і не даремно. Під ним виявилася одна з кам’яних плит, зображених на мапі. Люди відразу зраділи, і далі вони йшли швидше та дружніше, продовжуючи пошуки печер.

За годину пошуків перед ними відкрилася гора, ідеально розділена навпіл по центру. Там і були печери. Ще за дві години вони знайшли вхід. Щастю не було меж, як і не було вже й сил. Вони розбили табір біля входу до печери й сіли відпочивати.

— Що ми маємо знайти? — запитав один з учасників.

— Артефакти, які залишили Архітектори, — відповів Йохан і сів біля вогнища розповідати історію. — За легендою, Архітектори створили цей світ і використовували для цього спеціальні Артефакти — різні речі, щоб створити його краще й правильніше. І залишили вони п’ятнадцять таких артефактів на землі. За легендою, ці артефакти дарують власнику неймовірні сили. Один із них має бути в цій печері. Він може коштувати шалених грошей.

— Зрозумів, — після цього всі поснули. Але один з учасників вважав себе хитрішим за інших. Звали його Філіп Орлеан. Філіп потайки взяв трохи спорядження й поліз у печеру на самостійні пошуки.

На ранок усі зібралися й вирушили в печеру. Йохан не дорахувався Філіпа й зрозумів, що той поліз першим. Але він не надто розсердився — Філіп не зможе вийти з цих печер, адже єдиний вихід був зайнятий ними. Злодій обов’язково потрапиться.