Розділ 11: Хмарне небо

1942 р. 12 березня. США.

Іскра та Грім прогулювалися вулицями. Уперше за місяць вони отримали невеликий вихідний, поки Професор готував новий проєкт. Дівчата вперше за довгий час вирішили відпочити — сходити по магазинах, у кафе та в зоопарк. Сонце того ранку світило лагідно, а легкий весняний вітерець приносив із собою відчуття довгоочікуваної свободи.

Тим часом в аеропорту.

Літак приземлився о 12:40.

— Нарешті, я готовий, — Везер прибув. Вийшовши з аеропорту, він глянув на небо, а потім на кількість людей навколо. — Потрібно трохи прибрати зайвих свідків, — сплеснувши в долоні, за мить небо вкрилося темними хмарами, і почався дуже сильний дощ із грозою. Люди кинулися розбігатися хто куди, а Везер лише з посмішкою прогулювався містом у пошуках своїх цілей, зовсім не звертаючи уваги на зливу.

Дівчата тим часом забігли в один із магазинів неподалік. Грім глянула на небо, у погляді її промайнула тінь підозри.

— Щось тут не те.

— Що ти маєш на увазі? — перепитала Іскра.

— Цей дощ… він викликаний.

— Це твоя параноя.

— Але…

— Усе, ходімо подивимось, що тут продається, — Іскра посміхнулася й потягнула Грім за собою. У магазині було безліч різних речей — від одягу до іграшок. Іскра особливо любила м'які іграшки, тому потягнула туди й Грім. Та подібне не любила й вважала це дитячими дрібницями. Грім стояла осторонь, з легкою нудьгою спостерігаючи, як Іскра обирає собі іграшку.

За кілька хвилин до неї підійшов познайомитися чоловік — високий, вродливий японець. Грім було нудно, тому вона була не проти.

— Вітаю, можна з вами познайомитися?

— Звісно, я Джолін, — Грім назвала не справжнє ім'я.

— Радий знайомству, я Декстер, — Везер також збрехав.

— А як звати вашу подругу?

— Тріксі, — швидко вимовила Іскра перше, що спало на думку.

— Можна запросити вас на чашку кави в такий холодний день?

— Я не проти, — з посмішкою відповіла Грім і схопила під руку Іскру. — Вона теж.

— Чудово, ходімо, — уся компанія рушила до найближчого кафе, що розташувалося через дорогу. Щойно вони покинули магазин, дощ полив ще сильніше. Грім та Іскра промокли миттєво, наче щойно вилізли з води. Уже за хвилину вони обсихали в невеличкому ресторанчику, попиваючи каву.

Везер та Грім розговорилися від душі, про те й про се, і в цій розмові було щось невимушено приємне. Іскра тим часом занудьгувала, тому тихенько встала й пішла назад додому, залишивши подругу насолоджуватися товариством.

— Я приїхав сюди нещодавно й одразу зустрів таку прекрасну жінку, — підлещувався Везер.

— Ой, ну ви й скажете, — на Грім подібні компліменти діяли безвідмовно, щоки її злегка порожевіли. Чоловіки зазвичай не надто її цікавили, але відпочити теж хотілося.

На вулиці темніло, тому Везер вирішив провести Грім додому.

По дорозі до її дому…

— Дякую за сьогоднішній день, — з посмішкою промовила Грім. Уперше за довгий час їй було спокійно й весело, і це відчуття зігрівало зсередини. Пара йшла набережною, коли Везер раптом на секунду зупинив Грім.

— Мені теж сьогодні було досить весело, але потрібно повертатися до роботи.

— До роботи? Що ти маєш на увазі? — відразу після цих слів водяне щупальце обхопило шию Грім і миттю потягнуло її під воду. Від шоку вона на мить не могла зрозуміти, що відбувається, серце шалено калатало від жаху й нестачі повітря, але, отямившись, Грім почала бити громом по воді, щоб вирватися на поверхню.

Кілька вибухів — і вона вистрибнула з води, важко хапаючи ротом повітря. Різкий замах громовим ударом у бік Везера — але той відбив атаку потоком вітру. Небо знову вкрилося хмарами, цього разу такими темними, наче настала ніч. Секунда, вибух — сотні блискавок ударили в те місце, де щойно стояв Везер. За мить Грім зупинилася, важко дихаючи, і побачила лише повітряний купол, що огортав його.

— А Професор же вас попереджав, — зі злісною посмішкою Везер почав наближатися до Грім, у голосі його бриніла холодна впевненість переможця. — Краще стій спокійно, щоб я зробив це безболісно, — стрімко він кинувся до неї, намагаючись завдати удару в живіт, але нізвідки прилетів удар темним кулаком, збиваючи його з траєкторії.

Грім у цю мить встигла відскочити й знову вдарити громом — цього разу точно в ціль. Везер упав на землю.

— Здох? — Грім стояла неподалік, важко дихаючи, і споглядала за тілом, з якого йшла пара. На секунду їй здалося, що все скінчилося, але пари ставало дедалі більше, у геометричній прогресії, огортаючи все довкола густим туманом. За секунду вона вже не бачила, куди бігти.

У безвиході вона почала бити громом у випадкові місця, серце її калатало від паніки. Хмари розійшлися. Грім упала на землю. Її тіло наскрізь пробило водяне щупальце. Ще три секунди вона була жива й бачила, як туман розсіюється, а сонце повільно заходить за небокрай, забарвлюючи небо в останні тьмяні відтінки помаранчевого й багряного.