Розділ 9: Арбайтен

1938 р. Берлін, Німеччина.

Сотні пострілів та криків пролунали на нижніх поверхах. Тодішній президент Емануель Гастронг підхопився з крісла й поліз під стіл у пошуках зброї, руки його тремтіли від паніки. Двоє охоронців у кабінеті стали напоготові, обличчя їхні застигли в напруженому очікуванні.

За кілька хвилин у кабінет увірвався Джітлер, а з ним — пара солдатів у повністю темних костюмах. На них були військові кашкети, а на плечах виднілися вишивки у вигляді темного сонця. Верхнім одягом слугував плащ, у поєднанні з зручними темними штанями та важкими темними черевиками. У руках вони тримали невідому на той час зброю — розміром наче пістолет, але з темпом стрільби кулемета. Назва цієї зброї була «Темне небо».

Двоє охоронців навіть не встигли вистрілити, як з їхніх тіл зробили решето. Емануель міцно стискав старенький дробовик, направляючи його на Джітлера. Той лише посміхався, показуючи всі свої тридцять два зуби. Кумедні вуса й недоладна зачіска зовсім не пасували до крижаної рішучості, що ховалася за цією посмішкою.

— Щож. Я не раз казав вам, Емануелю. Не раз казав, що прийду по вас. Але ви не вірили.

— Зупиніться негайно! Інакше…! — голос президента зірвався від страху.

— Ой… — за секунду тисячі пострілів пробили Емануеля, залишивши від нього лише кістки та рештки плоті. Джітлер підійшов ближче до тіла, зірвав із нього значок мера й спокійно сів за стіл, наче щойно не сталося нічого особливого.

1942 р. Берлін, Німеччина.

Стадіон. Сотні, а може, й тисячі солдатів зі знаком чорного сонця сиділи на трибунах в очікуванні виступу Джітлера. За кілька хвилин потужні прожектори освітили сцену, мікрофон ожив, і Джітлер з'явився перед усіма. Стадіон вибухнув сотнями овацій, гул голосів прокотився по трибунах, наче хвиля.

— Браття мої! — різко всі затихли, щойно головний почав говорити. — Сьогодні для нас усіх важкий і важливий день. Я хочу показати всім — усім невіруючим, усім країнам — що таке чиста кров! Чиста кров — це ми з вами! Чиста кров — це біла шкіра! Чиста кров — це віра в одного Бога! Не в якихось там Архітекторів, ні! Віра в нашого Бога — Темне Сонце! Він бачить нас! Він бачить усе! І він бачить, що ви робите заради нього! Він хоче, щоб ви покарали всіх невіруючих! Зробили цей світ кращим! Беріть у руки зброю, брати, і покарайте всіх! І потрапимо ми всі до раю!!! — голосні крики знову заповнили стадіон. Солдати підняли зброю над головами й почали розмахувати нею, наче прапорцями, обличчя їхні палали фанатичним захватом.

Після промови Джітлер повернувся до штабу, щоб керувати всіма операціями. Солдати готувалися до війни й шикувалися біля казарм — сотні, тисячі бійців, готових убивати.

— Командування зі штабу! — вигукнув один із командирів у Військовій частині номер 1. — Кожна рота отримає свою назву! І від кожної роти буде один капітан, який керуватиме операцією. Прошу підійти до мене… — головнокомандувач вигукував імена солдатів, по одному з кожної роти, надаючи їм інструкції та назви підрозділів.

Повернувшись до своїх рот, нові командири розповіли всім про завдання та маршрути. За пів години головнокомандувач вийшов до солдатів.

— Рота «Темні Дракони» готова! — командири стали викрикувати по черзі.

— Рота «Темне Небо» готова!

— Рота «Темний Олень» готова! — і так по всіх двадцяти військових частинах Берліна. Від кожної частини на війну вирушило по десять рот, загальною кількістю двісті п'ятдесят тисяч солдатів піхоти, п'ятдесят тисяч танкістів, десять тисяч бійців авіації та десять тисяч бійців флоту.

У різних частинах Німеччини пролунали постріли. Першими жертвами Темного Сонця стали звичайні громадяни. Хтось був проти — і його страчували на місці, хтось не хотів ділитися своєю їжею — і його вбивали, а хтось мав трохи темніший за білий колір шкіри — і його вішали або розстрілювали одразу. Сотні мирних жителів загинули впродовж перших кількох годин. Десять тисяч громадян заарештували й відправили будувати табори. П'ять тисяч громадян приєдналися до армії, охоплені страхом або бажанням вижити будь-якою ціною.

За три години п'ять тисяч солдатів піхоти увійшли до Великої пустелі поблизу центру Європейського континенту й узяли повний контроль над усією територією. Сорок вісім тисяч кочівників, що мешкали в пустелі, приєдналися до армії. Дехто намагався втекти або чинити опір, але їх убивали й катували власні ж одноплемінники, які вже присягнули новій владі.

О 10:00 Німеччина контролювала тридцять дев'ять відсотків Європи.

Новина дуже швидко облетіла світ, і численні політичні діячі поспіхом скликали наради в різних країнах. Часу на переговори не було, тому всі, хто міг і встигав, піднімали армії й готувалися до бою — атмосфера напруженого, майже панічного очікування охопила цілі континенти.

О 10:36 пролунали перші вибухи в Польщі, Франції, Великій Британії. Стріляли по всьому, що рухалося, і навіть по тому, що просто стояло: житлові будинки, магазини, склади — усе потрапило під приціл. Евакуацію оголосили в різних країнах, у прифронтових містах. За пів години перші роти солдатів увійшли до Чехії й почали вбивати. За годину більша частина Чехії опинилася під контролем солдатів Темного Сонця. Але їм завадили війська союзу Польщі, Угорщини та Австрії — перші великі бої розгорнулися в місті Дрослав, де небо швидко затягнулося чорним димом від пожеж.

У той же час президент Америки покликав Професора на нараду.

— Ви чули, що відбувається у світі? — у голосі президента прозвучала неприхована тривога.

— Знав уже давно, — спокійно відповів Професор.

— Що ми будемо з цим робити? Правильно було б вступити на допомогу.

— Двоє моїх солдатів уже у Франції.

— Двоє? Що вони зроблять проти тисяч професійних убивць із Темного Сонця?

— Не бійтесь, — спокійно й упевнено відповів Професор, у голосі його не було й тіні сумніву. — Ці двоє, якщо захочуть, зможуть знищити весь світ. Ці солдати для них — наче мурахи. Маленькі, безпорадні. Примітивні створіння.