Розділ 7: Не все те золото, що блищить

— Так! Я згоден… кхах… я згоден! Відпустіть! — хрипів президент, обличчя його побагровіло, а очі були сповнені неприхованого жаху.

— Відпусти його, Секторе, — чоловік миттю послухався й відпустив президента, той упав на коліна, важко хапаючи ротом повітря.

Тим часом на нижніх поверхах.

Уся охорона була знищена. Команда присіла на першому поверсі в очікуванні наступних наказів. За якийсь час до них приєднався і Дрейф. Але за пару секунд він відчув ще чиюсь присутність — щось важке й чуже, від чого шкіра на його руках укрилася сиротами.

— Супер солдате, обережно! — не встигнувши навіть кліпнути, як з другого коридору вирвалося дуже яскраве світло, що розрізало всю темряву, наче маяк серед неспокійного океану. Це був чоловік, повністю вкритий золотом, ростом під два метри, чиї м'язи виблискували навіть у цілковитій темряві. Різкий і потужний удар полетів у живіт супер солдата, від чого того зрушило з місця й відкинуло на метрів три.

1936 рік. 19 липня. 19:02.

Кевін сидів на кухні й підраховував зароблені гроші. Їх не вистачало практично ні на що, але добре, що хоч ці були. Поки він сидів, обмірковуючи наступні кроки, хтось потягнув його за штанину. Опустивши погляд, він побачив свою маленьку донечку й підхопив її на руки.

— Ти як, Кеті? Татко трохи зайнятий, — дитина лише посміхнулася й притулилася до широких грудей чоловіка, швидко засинаючи в його теплих обіймах. Кевін підвівся й пішов укладати її в ліжечко.

На годиннику була 23:34, а Кортні досі не було вдома. Останнім часом вона все частіше й частіше десь зникала. Казала, що затримують на роботі, але Кевін уже перевіряв цю версію — вона брехала йому. Чи зраджувала, він не знав напевно, але щось явно було не так. Щоразу, коли вона запізнювалась на вечерю, вона приносила гроші за роботу, — от тільки суми, які вона приносила, на її посаді точно не платили.

Уклавши дитину спати, Кевін спустився на кухню підігріти вечерю. Він не знав, коли повернеться Кортні, але завжди намагався тримати її порцію теплою. Минула година, друга, третя — настав ранок. Кевін заснув просто на кухонному стільці й, прокинувшись, стривожено обшукав очима всі кімнати — дружини не було. Цієї ночі вона так і не прийшла.

Кевін намагався тримати себе в руках, хоча це давалося йому важко — серце стискала тривога, а в голові роїлися найгірші здогади. Куди вона зникла? Що з нею сталося? Він не знав. Добре хоч, що сьогодні був його вихідний.

За пів години прокинулася й дівчинка, зголодніла. Кевін почав годувати її, продовжуючи гарячково думати, де шукати дружину. На щастя, неподалік від них мешкала стара жінка Джорджія. Вона люб'язно погодилася посидіти з дитиною, поки Кевін вирушав на роботу.

Увесь день він розпитував усіх знайомих і друзів, чи не бачили вони його дружину, — але без жодного результату. Ближче до кінця зміни Кевін вирішив трохи пройтися містом і спробувати пошукати її самотужки. Двічі обійшовши все місто, заглянувши в усі лікарні, морги й найдальші закутки, — усе без результату.

Засмучений і виснажений, він прийшов за дитиною. Жіночка вже приготувала вечерю й запросила Кевіна поїсти разом із нею та дитиною. Присівши за стіл, він узяв Кеті на руки й почав повільно годувати її, розповідаючи жіночці про те, що сталося. Та лише похитала головою й лагідно погладила Кевіна по спині, у цьому простому жесті було стільки материнського тепла, що на очах у Кевіна раптом забриніли сльози втоми.

Через деякий час до них постукали.

— Схоже, мій син повернувся, — жіночка швидко піднялася й пішла до дверей, відчинивши їх. — О, синку, заходь. Ти пам'ятаєш Кевіна?

У коридор зайшов син жінки й підійшов привітатися з Кевіном. Кевін підвівся, тримаючи дитину на руках, і привітався з чоловіком.

— Я Кевін, радий знайомству! — чоловік міцно потис руку незнайомцю.

— Можете називати мене просто… Професор! — Професор потис руку Кевіну, і вони разом сіли за стіл. Вислухавши історію, Професор лише посміхнувся — тонко, майже непомітно, наче вже знав відповідь наперед.

— Щодо грошей ви можете не переживати, любий Кевіне. Я працюю в лабораторії, і за невеликі досліди ви можете отримати досить велику суму.

— Що за досліди? — поцікавився Кевін.

— Ми працюємо над різними препаратами проти різних хвороб. Якщо коротко й не дуже детально — створюємо ліки. І платимо досить гарні гроші тим, хто їх тестує. Шкоди організму вони не завдають.

— Скільки платите? — без роздумів запитав Кевін. Він був не в тому становищі, щоб перебирати варіантами.

— Дев'ятсот доларів за один укол.

— Непогано, я згоден.

— Домовилися, завтра приходь, підпишемо договір, — після цього вони попрощалися, і Кевін пішов додому, у грудях у нього вперше за довгий час ворухнулася обережна надія.

Професор присів за стіл і дістав з кишені невеликий оранжевий камінь, що сильно вібрував, — але чим далі відходив Кевін, тим слабшою ставала вібрація, поки не затихла зовсім.

Повертаємося в наш час…

Уся команда була в повному шоці від того, що супер солдата хтось зумів відкинути, наче пір'їнку. Першим на допомогу кинувся Ракета, атакуючи нападника з різних боків, рухи його були розмиті від швидкості.

— Золотого чоловіка цим не взяти, — чоловік замахнувся велетенською рукою й точно влучив Ракеті в груди, від чого того відкинуло вбік, і по інерції він пробив собою сходи. У ту ж секунду в Золотого чоловіка полетів удар супер солдата, але — промах! Швидке ухиляння, і відповідний захват голови супер солдата. Розмах рук Золотого чоловіка був на сорок сантиметрів більший, ніж у супер солдата, що дозволяло тому легко ловити супротивника в подібні захвати. Утримуючи його, він підняв супер солдата й з силою вдарив об землю.

Наступним в атаку пішов Дрейф, намагаючись засмоктати Золотого чоловіка під землю, але той почав гамселити кулаками по ґрунту, розбиваючи його вщент і наближаючись до Дрейфа. Опинившись близько, він схопив того за шию, намагаючись зламати її, але вибух від удару Іскри відкинув його вбік. Швидко опритомнівши, він хотів кинутися до Іскри, але супер солдат схопив його за ногу й запустив просто в одну зі стін. Грім та Іскра атакували його туди ж — вибух і удар блискавки злилися в одну сліпучу мить.