Розділ 4: Ідея

1941 р., 17 вересня, 15:40.

За одну секунду Ракета та супер солдат уже були на базі, вітер від їхньої появи здійняв хмару пилу навколо.

— У чому проблема, бос? — Професор нічого не відповів, лише мовчки показав уперед. На горизонті виднілися танки, кілька рот солдатів та пара гелікоптерів з американськими позначками, а небо над ними здавалося важким, налитим сірістю, наче й саме передчувало наближення бійні.

— Біда, біда, схоже, переходимо до плану Б? — запитав Ракета, у голосі його промайнула нервова напруга попри звичну бравуру. Професор лише кивнув головою на знак підтвердження.

Ракета, супер солдат, Грім, Дрейф, Іскра та Ренесанс зайняли свої позиції, готові до атаки, обличчя кожного з них застигло в тій особливій зосередженості, яка з'являється лише за мить до бою.

1941 р., 16 вересня, 19:40. У Білому домі…

Президент сидів за своїм великим столом і важко роздумував, що робити з проблемою, що насувалася. Він очікував від Професора побачити щось інше — не таке небезпечне, не таке неконтрольоване. Усе потрібно було прикрити, а всіх учасників проєкту знищити. Президент бачив лише такий варіант розвитку подій, і від цієї думки на його обличчі застигла похмура рішучість. Узявши телефон, він почав дзвонити головнокомандувачам Сухопутних, Морських та Повітряних військ.

— Готуйте армію! Підніміть найкращих з найкращих. На нас чекає страшна бійня.

— Так, сер! — вигукнули всі головнокомандувачі. За одну ніч зібралася величезна армія — солдати, літаки, танки. Час виступати!

Повертаємося в наш час…

Першим в атаку пішов Ренесанс. Його здібність дозволяла зупинити час у радіусі кілометр на кілометр. Уся команда доторкнулася до Ренесанса, щоб не застигнути разом з усіма. Хлоп. І настала тиша та цілковитий спокій. Зупинилося все, що тільки можливо: пташки застигли в повітрі, жук більше не рив ямку, а вся армія стала суцільною стіною, наче фарфорові статуї, застиглі в найдрібніших деталях руху.

Команда відпустила Ренесанса й рушила в атаку, а чоловік тим часом просто присів на землю і спокійно спостерігав за всім. Він не вмів битися, тому на полі бою сенсу в ньому не було. Ракета схопив супер солдата й поставив його так, щоб удар захопив якнайбільше армії. Розправивши руки, супер солдат ударив у долоні — велика хвиля застигла крихітною цяткою в застиглому часі. Ракета швидко переніс усіх трохи далі від радіусу вибуху, і Ренесанс повернув час на звичний плин.

Маленька цятка за одну секунду перетворилася на величезний потік, стерши більшу половину армії, що йшла на них. Але за їхніми спинами насувалося ще стільки ж військ. Ракета схопив Ренесанса й переніс його в центр бійки — той знову активував здібність. Після цього Ракета кинувся до солдатів: одна секунда — і більшість голів від'єдналися від тіл.

Наступним в атаку пішов Дрейф. Один удар по землі — і всі танки почали провалюватися під землю. Наступна хвиля танків уже наближалася до них і встигла запустити снаряди. Але Ренесанс знову зупинив час — снаряди застигли в повітрі, наче підвішені на невидимих нитках.

Грім піднялася в небо, її очі спалахнули білим світлом, і небо над полем бою вмить укрилося важкими темними хмарами. Вдарив сильний дощ, загуркотів грім, а блискавки почали руйнувати танки, наче іграшкові конструктори.

Мінус один, два, три танки. Але раптово час повернувся й знову пішов своїм ходом. Один із танків устиг вистрілити, проте Грім змогла ухилитися від снаряда в останню мить. Професор, Ракета, супер солдат, Іскра та Грім різко озирнулися на Ренесанса. Чоловік падав на землю, у його тілі сяяла величезна дірка — його вбили. За ним стояла Амарант. Вона посміхнулася, оглядаючи всіх довкола, у погляді її світилася хижа, майже дитяча втіха.

— Вибачте, ціль була тільки одна! — і після цих слів вона просто зникла, розчинившись у повітрі, наче її ніколи й не було.

Три хвилини тому…

Зупинивши ще раз час, Ренесанс посміхнувся й присів на землю, спостерігаючи за застиглим громом і дощем навколо — краплі води висіли в повітрі, немов кришталеві намистини. Але його спокій порушили кроки за спиною. Обернувшись, він побачив дивну, на перший погляд, жінку і відразу зрозумів, що це ворог. Амарант плескала в долоні, спостерігаючи за всім, що відбувається, з відвертим задоволенням.

— Ну ви тут влаштували! Я в шоці! Така веселуха, а мене й не запросили.

— Що тобі потрібно? — запитав Ренесанс, у голосі його прозвучала насторога, хоча обличчя лишалося спокійним.

— Ой, що потрібно, що потрібно. Вбити тебе. От і все. Нічого особистого, просто бізнес.

— А що, як так, — Ренесанс зупинив час знову. Амарант застигла на пару секунд. Ренесанс узяв камінь із землі й підійшов ближче, у грудях його майнула тінь тріумфу.

— Жартую! — велетенське лезо, що вмить виросло з її руки, простромило Ренесанса наскрізь. Чоловік навіть не встиг зрозуміти, що сталося і чому його здібність цього разу не спрацювала, але прийняв свою близьку смерть із дивовижним спокоєм. Ренесанс посміхнувся, і це дуже здивувало Амарант.

— Чого шкіришся?! — роздратовано запитала вона.

— Ти думаєш, що перемогла.

Повертаємося в наш час.

Ракета миттю опинився біля Ренесанса й підхопив його тіло — чоловік уже не дихав. Професор вигукнув усім наказ відступати до штабу №8 і забрати тіло Ренесанса. Обличчя його спотворила суміш люті й розпачу. Супер солдат та Дрейф вирішили відкинути армію якомога далі. Супер солдат гупнув ногою по землі, створивши ударну хвилю, що збила з ніг усіх солдатів і сповільнила танки. Дрейфу потрібен був час для потужної атаки — із землі почали підійматися кам'яні стіни, що перекрили шлях армії. Усі встигли відступити, залишаючи позаду задимлене, залите дощем поле бою.

1941 р., 17 вересня. 20:01.

— Новини на телеканалі Т9, і з вами ваш улюблений Джейні Клар. До головного: із сьогоднішнього дня вводиться комендантська година, яка триває з 21:00 до 05:00. Усе це запроваджено заради безпеки та можливості очистити місто від бандитизму.