Глава 1:Перше знайомство

Моє серце билося трохи швидше, коли я переступила поріг нової школи в Шанхаї. Мені 14 років, і це був перший день у цій величезній китайській школі, куди я перевелася. Словами важко передати, наскільки все здавалось реальним: запах свіжого фарбу, шум дзвоників, голоси учнів, які говорять різними діалектами китайської, і навіть слабкий аромат квітів сакури, що доносився з маленького внутрішнього дворика.

Я несміливо йшла вузьким коридором, тримаючи рюкзак на плечі, намагаючись не загубитися серед натовпу. Тут усе було незнайоме: великі вікна, крізь які пролягало сонячне світло, дзеркала, що відбивали моє збуджене обличчя, і дерев’яні парти, за якими сиділи учні. Я помітила одну дівчину мого віку, яка стояла біля шафки, і вона теж виглядала трохи загубленою. Але я не мала часу знайомитися — нас швидко вели до класу.

Клас виявився великим і світлим. Мене посадили поруч із хлопцем, який здавався тихим, майже мовчазним. Його звали Сунджи. Він був красивий, з темними блискучими очима і акуратним чорним волоссям, що трохи спадало на лоб. Він не дивився на мене, а просто нахилив голову над зошитом. Я відчула легкий подих хвилювання.

Вчителька оголосила правила: «Учні, дівчата сидять із хлопцями, але не біля друзів. Сьогодні ви будете працювати в парах». І так я опинилася поруч із Сунджи. Його присутність змушувала моє серце битися частіше, хоча він майже не розмовляв.