Розділ VI Нові сенси

Toto Cutugno — Solo noi

Вони дісталися додому пізно ввечері. Лідія старалася не шуміти, проте перечепилася в коридорі за велику сумку. Ледь не запорола носом. Подумала, що то певно знов тітка приймає когось із земляків на квартиру. Тихенько пішла до себе в кімнату і завалилася в ліжко. Знову спала без сновидінь. Пробудилася від шуму на першому поверсі. Відразу подумала про поїздку. На душі на якусь секундочку стало тепло. А тоді згадала про своє розбите серце, і знов впала у прірву.

Лідія змусила себе встати і спуститися вниз. На першому поверсі порядкувала тітка. Купа торбинок, пакунків, продуктів у вакуумних упаковках і порожні сумки натякали на те, що Галина готує передачу в Україну.

— А що це ви не на роботі? Гостинці додому передаєте?

— Не передаю, а везу єдинолічно! — засміялася тітка.

— Як? А робота?

— Взяла відпустку на кілька днів.

Зазвичай тітка їздила додому на Різдво, а на літо запрошувала синів з родинами в гості. Але зараз одна невістка тільки вийшла з декрету, а друга пішла. Так що цього разу краще до дітей самій поїхати.

— А я? Що робити мені? — підстрибнула Лідія.

— А що ти? — хитренько дивилася на неї тітка. — Ти вже велика дівчинка. Трошки сама погосподарюєш. Може яку вечірку організуєш або ще щось.

Ото номер. На мить Лідія зависла. Вона ніколи не лишалася повністю одна, відірвана від родини і друзів. А що вона буде робити тут, в чужій країні? Тітка ніби прочитала її думки.

— Ти не думай, сама не лишишся. Там Леся просила помогти їй по роботі, то я сказала, що ти зможеш. Буде тобі заняття.

— Так, звичайно, — пробурмотіла Лідія.

— Та й маєш нового друга, може знов кудись чкурнете. Що вдома сидіти. Холодильник повний, я тобі там в тумбі гроші лишила, комунальні послуги оплачені, — тітка давала настанови, які її небога пропускала повз вуха.

«Уже все вирішили за мене. Без мами тут не обійшлося»: трохи дратувалася Лідія. Але потім подумала, що то найвищий пілотаж батьківства — випустити дитину у світ, навіть знаючи, що він її може знищити. «Що ж, є нагода потренуватися бути дорослою»: Вона прийняла цей виклик.

Тітка поїхала по обіді, залишивши небозі простір і тишину. Лідія потинялася порожніми кімнатами. Вирішила провести час конструктивно. Дістала цифровий фотоапарат, скинула всі зроблені фото на ноутбук і добру годину перебирала кадри. Відсортувала дійсно найкращі. Дивилася на знімки і не вірила, що сама їх зробила. Особливо вражали світлини з блискавками.

Написала пост про поїздку. Потім створила альбом на сторінці Інстаграму. За кілька хвилин її профіль переглянули з десятки разів, завалили вподобайками і почали слідкувати за акаунтом. Серед нових відстежувачів додалося знайоме ім’я: Алессандро Романів. Проте не було найголовнішого глядача і коментатора. Лідія до самого вечора просиділа за ноутбуком, оновлюючи соцмережі з надією, що ВІН побачить зміни в її житті. Реальність знов не підвела — Вадим на її сторінки не заходив.

Ранок дивував повною тишиною. Лідія зробила каву і тинялася з чашкою  кімнатами. Намагалася придумати, як запланувати свій день. Навіть взяла блокнот, щоб знову скласти хоч якийсь список справ. Після пункту «прибрати в домі» актуальних питань не лишилося. Дяка богу, що на виручку прийшла тітка Леся. Вона внесла корективи не лише на цей день, а й на наступні тижні.

— Лідусю, сонце, Галинка казала, ти можеш мені в роботі помогти, поки Надя додому поїхала? — тараторило в трубку.

— Так, звичайно.

— От і файненько. Зайду за тобою ввечері.

Справді, як італійська спека перестала бути пекельною, в двері постукали. Тітка Леся обсипала Лідію компліментами за гарний вигляд і засмагу, торохкотіла десятками слів, випромінюючи нелюдську енергію. Під смішні історії з її емігрантського життя вони дійшли вглиб Ріміні, де була одна з робіт тітки Лесі. З самого ранечку вона трудилася в пекарні. По обіді ходила на прибирання.

— Деякі види закваски ми готуємо ввечері. Зранку замішуємо тісто і печемо. А є види хліба, які відразу можна готувати.

— А то нічого, що я не маю дозволу на роботу? Я ж по туристичній візі приїхала. Не буде неприємностей у власника? — хвилювалася Лідія.

— Взагалі наша пекарня періодично робить випічку для церкви, як пожертву. А вони вже роздають, кому там треба. То скажемо, що ти волонтерка в разі чого. Та й, тим більше, ти не на повний день йдеш. На кілька, якщо будуть додаткові замовлення.

— Щоб ви знали: я хліба ніколи не пекла.

— Ой, не святі горщики ліплять. Всьому навчимо. Тільки, Лідусю, там оплата вийде невелика. Євро п’ять на годину.

— Оплата? — Лідія розкрила рота. Нічого собі. Вона ж думала, що просто дружня допомога. — Та це взагалі суперово.

Вони спустилися звивистою вулицею і вийшли до абсолютно типового блідо-рожевого будинку. На першому поверсі розташувалася пекарня і невеликий магазин. Лідія зробила довгий вдих. Відразу накрило дежавю. Так пахнуло в домі дядька Лучо. Дівчина роззирнулася. Низька стеля, в підсобці стіни з кам’яної кладки і така сама підлога натякали на те, що це дуже старе приміщення. Навіть печі були викладені зі спеціальної цегли, а хліб випікали на дровах. Серед сучасного обладнання дівчина вгледіла великі холодильники, нові витяжки, стелажі, ну, і кухонне начиння. В носі лоскотало від аромату борошна, дріжджів, спецій і деревини. «Ну привіт, ностальгіє за Україною»: перед очима в Лідії спалахнули картини села і те, як бабця розпалює в печі. 

Тітка Леся вводила в курс справ так швидко, як сапсан полює на свою жертву. Мозок не встигав обробляти потоки нової інформації.

— То нічого, як не все запам’ятала, зараз будемо помалу робити.

Дійсно, працювала вона повільніше, ніж говорила. Казала, що тісто не любить поспіху. Йому треба дати стільки часу, скільки воно вимагає. «Ну, в такому разі ми з тістом схожі. Довго доходимо до потрібної кондиції»: подумала Лідія.