Епілог

   Після весілля Анетт і Хокона ми повернулися до роботи у відомстві. Життя ніби поступово входило у звичне русло — розслідування, звіти, нескінченні розмови й короткі перепочинки між справами. Але тепер у всьому цьому було щось нове. Спокійніше. Тепліше. Немов після бурі нарешті прийшло сонце, і навіть дрібні клопоти не здавалися такими страшними.

   Ми часто зустрічалися із Сесіль. Зазвичай утрьох, десь за чаєм, і намагалися вирішити надзвичайно «важливе» питання — чим саме будемо займатися, коли народимо дітей. Ідей було багато, але жодна не витримувала зіткнення з реальністю. Ми сміялися над власними фантазіями, і цей сміх додавав легкості, якої нам так бракувало раніше.

   Особливо після того, як наші чоловіки майже в один голос натякнули: перший рік ми навіть близько до роботи не підійдемо. Ба більше — вони були готові заборонити нам виїжджати в місто без супроводу. Ми, звісно, обурювалися. Недовго. Бо всі чудово розуміли — сперечатися з ними зараз марно. Але це відчуття «заборони» мало у собі якусь солодку безпеку, яку важко пояснити.

   До речі, Анетт теж уже була вагітна. Термін у неї був найменший, але це зовсім не заважало їй поводитися так, ніби вона найобізнаніша з нас трьох. Її легкий нахил до жартів і порад додавав розслабленості навіть у найнапруженіші моменти. Найважче доводилося Сесіль. Вона часто втрачала свідомість, і це всіх нас неабияк лякало. Тому тепер ми частіше збиралися в неї вдома — під наглядом, із купою подушок, ковдр і постійними зауваженнями, щоб вона не вставала без потреби. Власне, це не дуже допомагало. Вона все одно намагалася жити у звичному темпі. Як і ми всі.

   Мама майже оселилася у мене, і тепер ми бачилися практично щодня. Вона допомагала мені з буденними справами, навчала новим дрібницям, на які раніше я не звертала уваги, і просто була поруч, коли хотілося поговорити. Іноді ми лише відправлялися до батька у місто, але навіть ці поїздки стали рідкісними, бо мама з усім справлялася на місці.

   З Лереєм у них назрівали серйозні справи. Тренування дівчат, нове навчання для них, підготовка до завдань, що очікували на їх відомство. Якщо моя мама перебралася у столицю до мене, то Лерей вирушив на пів року на землі Монтрей. І не один — із собою взяв половину своїх найдосвідченіших «квіток». Там він мав налагодити нові зв’язки, перевірити готовність підопічних і закласти основу для майбутніх планів.

   Для мене це означало певну свободу, але й нові турботи: тепер мама частково залучила мене до справ за координацію роботи і навчання дівчат. Можна сказати, що кожен з нас на своєму фронті робив кроки до того, щоб усе залишалося під контролем, навіть коли фізично ми були розділені.

   Через місяць має повернутися імператор, і усі готуються до його приїзду. Керівники відомств намагаються передбачити всі дрібниці, аби не спровокувати зайвих питань. До речі, саме це, найімовірніше, стало поважною причиною від’їзду Лерея. Імператор має безліч питань щодо шлюбу свого трирідного племінника, а також щодо того, що відбувалося тут, поки він був відсутній.

   Коін нервує майже так, ніби його можуть за вуха витягнути за будь-яку дрібницю. Його очі постійно стежать за кожним рухом, руки напружено стискають обручку, а спроби розслабитися швидко зникають. Я ж, розуміючи його стан, намагаюся заспокоїти: нагадую, що якщо імператор зробить йому зауваження, ми вислухаємо його разом, і що все вирішимо мирним шляхом.

   Нарешті досягається порозуміння — напруження трохи спадає, а усі недомовки, образи та непорозуміння, які накопичувалися за час нашого подружжя, знищуються на корню. Навіть не віриться, що колись я чекала на повернення імператора лише для того, щоб вимагати розірвання шлюбу. Тепер усе стає набагато ясніше, і, хоч залишаються питання, ми готові зустріти його спокійно, об’єднані і впевнені у своїх позиціях.

   Дивлячись на дім, на близьких, на людей, які стали для мене опорою. Усі недомовки, страхи й небезпеки залишилися позаду — принаймні на цей момент. Спокій розливався навколо, теплий і крихкий, немов перші промінчики сонця після бурі. І хоч життя обов’язково знову підкине випробування, зараз я могла просто бути тут і тепер, разом із ними, і відчувати — ми впораємося, разом, з будь-чим.