28.3

   — Ой…йой

   Спробувала поворухнутися, але марно — він був занадто важкий. Дихати ставало все складніше, нудота знову підступала до горла.

   Є всі шанси захлинутися. Своїм сніданком або його кров’ю. Навіть не знаю, що гірше. Сил більше немає…

  Не знаю, скільки часу я так пролежала — здалося, цілу вічність. Десь у коридорі почувся шурхіт. Сподіваюся, Кіріан зміг вибратися з холодильної кімнати…

  — Ейрін! — голос Коіна рознісся по квартирі.

   У мене всередині все різко підскочило — і так само швидко провалилося вниз. Я раптом згадала, як виглядаю зараз. Здається, мене зараз будуть не рятувати, а добивати.

   — Ейрін, кохана, ти тут?

   Я зібралася з рештками сил і відповіла, як могла гучніше:

   — Так… я у спальні.

   Двері рвучко відчинилися. Коін завмер на порозі — блідий, як смерть. Світло спалахнуло, і він побачив усе. За мить уже був поруч, різко скинув із мене тіло Кроуена.

   — Ти… ти… — він захлинувся словами, зірвався на глухий рик. — Що тут, в біса, сталося?..

   Руки тремтіли, але торкався мене обережно, швидко перевіряючи, чи я ціла.

   — Ти як?

   Мене знову підкрутило. Я подивилася на нього — розгубленого, злого, наляканого — і видала перше, що спало на думку:

   — Або в мене струс… або я вагітна.

   Завмер. Повільно опустився на підлогу, тягнучи мене за собою, обережно притискаючи. Пальці ковзнули по обличчю, прибираючи закривавлені пасма волосся.

   — Ти впевнена? — розгублено запитав він, притуляючи мене до себе й обережно погойдуючись, ніби вкладає малу дитину спати.

   — Як розумієш, ні, — прошепотіла я.

   — Нііі! — крик Анетт розрізав тишу.

   Я здригнулася і виглянула з обіймів Коіна.

   Анетт сиділа на підлозі, закривши обличчя руками, і схлипувала. Поруч стояв Хокон; помітивши, що я жива, він одразу присів біля неї, намагаючись заспокоїти. Вона не одразу повірила. Обережно визирнула крізь пальці, кілька секунд вдивлялася в мене — ніби перевіряла, чи це справді я. А потім різко підскочила і міцно мене обійняла.

   — Відпусти… благаю… — прохрипіла я, відчуваючи, як знову підступає нудота.

   Анетт помітила мій стан і завмерла. А вже за мить кинулася до кухні.

   — Там Кіріан, у холодильній кімнаті! — гукнула я їй навздогін.

   Але вона вискочила так швидко, що, здається, не почула. Хокон одразу пішов за нею. Ми з Коіном знову залишилися наодинці. Нахилився, щоб поцілувати мене. Я відвернулася. Завмер, розгублено дивлячись.

   — Ти чого? Все ще ображена на мене?

   Це питання мене навіть здивувало. Я поглянула на нього, ледь усміхнулася і торкнулася його щоки.

   — Мене нудить. І я вся в крові. Якось це не дуже романтично. — Зітхнула тихіше: — І взагалі-то ти маєш ображатися… І мені страшно уявити, наскільки зараз роздратовані Маркус із Сандрою.

   — Правильно робите, міледі, що боїтеся це уявляти.

   Голос Маркуса змусив мене здригнутися. Я вчепилася в Коіна і сховала обличчя.

   — Я пізніше вибачуся… — прошепотіла я.

   Анетт повернулася зі склянкою води. Змусила мене випити — смак був огидний, але на диво стало легше. Допомогла мені дійти до ванної, зняти скривавлений одяг. Поки я стояла під душем, Анетт встигла віддати Маркусу якісь накази і знову повернулася — стежила за мною, щоб я не втратила свідомість.

   — Як думаєш, я вагітна чи це струс? — вирішила я з’ясувати це до того, як мене почне оглядати лікар.

   Анетт усміхнулася.

   — Повір, моє зілля від струсу не допомагає.

   Я втомлено подивилася на неї.

   — Чому ти від мене все приховувала?

   Вона опустила голову.

   — Вибач. Я розгубилася.

   — Добре… поговоримо пізніше. Коли мені стане краще.

   Простягнула до неї руки, обійняла.

   Коли вийшла з ванної, здивувалася кількості людей. Коін уже гортав мій щоденник. Погляд у нього був… багатообіцяючий. Розмови не уникнути.

   Маркус напоїв мене заспокійливим чаєм. Поруч сів Тенебрайн і одразу почав допит. Коін тримав мене за руку — мовчазна підтримка. Розповіла все: що привернуло мою увагу, як необачно рвонула в місто, як зустріла Кроуена — і далі, до найдрібніших деталей.

   На останніх моментах довелося вже заспокоювати Коіна. Скрегіт його зубів почули всі. Якщо для Тенебрайна і Хокона це було звично, то інші помітно напружилися. Анетт тим часом усе занотовувала — одразу у двох примірниках. Щоб більше мене не турбували. І щоб не довелося переживати це знову.

   Коли нарешті всі зайві розійшлися, ми вмостилися у вітальні біля каміна. Вогонь тихо потріскував, і це дивно заспокоювало після всього, що сталося. Маркус і Кіріан теж залишилися з нами. Обережно обхопила чашку з чаєм, відчуваючи, як тепло повільно повертає мене до тями, і підняла погляд:

   — Розкажіть, як ви взагалі тут опинилися. Я не очікувала, що ви так швидко приїдете.

   — Я пустився слідом за вами, міледі, — першим відповів Маркус, підливаючи мені чаю. — І дорогою зустрів карету герцога. Ви розминулися буквально на кілька хвилин.

   — О, коли ми побачили Маркуса на коні… — одразу підхопила Анетт, стискаючи мою руку. — Він летів просто галопом. Це виглядало небезпечно.

   — Коін вискочив до нього, вислухав у двох словах, що сталося, і одразу поїхав за тобою, — додав Хокон, м’яко відтягуючи Анетт до себе. — А ми вже втрьох вирушили слідом каретою.

   Він ледь усміхнувся:

   — У підсумку він прибув першим. Ми трохи затрималися.

   — “Трохи”, — пирхнула Анетт, підводячись. — Бідні коні… Наш фурман так їх гнав, що я досі дивуюся, як карета не розсипалася по дорозі.

   — Мені здалося, що деякі деталі таки відвалювалися, — спокійно додав Маркус, починаючи прибирати зі столу.

   Потім глянув на мене уважніше:

   — Вам варто відпочити. У вас був… важкий вечір.

   Я лише кивнула, ледь усміхнувшись. Коін простягнув мені руку, допомагаючи підвестися. Його пальці стиснули мої трохи сильніше, ніж потрібно — ніби перевіряв, що я справді тут.